Старша Едда. Епос
- Автор:
- Язык: украинский
- ISBN: 978-617-7585-27-4
- Переводчик: Віталій Кривоніс
- Жанр: Мифы. Легенды. Эпос
Электронная книга - «Старша Едда. Епос». Краткое содержание книги:
«Старша Едда» (також «Семундова Едда») — пам'ятка давньо-ісландської словесності, взірець класичного епосу, знаковий твір середньовічної європейської літератури. У стародавніх піснях, записаних приблизно вісімсот років тому в Ісландії, містяться основні наші знання зі скандинавської міфології. Величні картини створення і загибелі світу, пригоди Тора, Локі, Одіна, витівки тролів, битва Сіґурда з драконом Фафніром, кривава драма при дворі повелителя гунів Атлі — образи героїв і сюжети, що надихали й досі надихають письменників, композиторів, художників, режисерів, ба навіть розробників комп'ютерних ігор. Для кращого розуміння твору текст супроводжується примітками і коментарями, а також ілюстраціями Вільяма Коллінгвуда з англомовного видання «Старшої Едди» 1908 року.
Уперше перекладене українською, це видання стане у пригоді філологам, історикам, культурологам і всім, хто цікавиться середньовічною літературою.
Уперше перекладене українською, це видання стане у пригоді філологам, історикам, культурологам і всім, хто цікавиться середньовічною літературою.
Перейти на страницу:
9
Ґудрун заплакала,
Ґ'юкі дочка,
вийшла, згорьована,
сіла за брамою,
та й почала
рахувати печалі
численні, що трапились
з нею в житті:
10
«Три знала я пломені,
три знала я вогнища,
в трьох мужів
була я в домівці;
один лиш мій Сіґурд
був ліпшим за всіх,
поки брати мої
його не вбили.
11
Гіршого горя,
гадала, не знатиму,
та помилилась,
вразило лихо,
коли мене одлунґи[607]
віддали Атлі.
12
Гунів кмітливих[608]
я потай позвала;
горе своє
не могла побороти,
голів не зітнувши
Хніфлунґам юним[609].
13
Пішла я на берег,
норн проклинала,
їхнього гніву
бажала уникнути;
море мене
брати не стало,
винесли хвилі,
життя врятували.
14
Пішла я у ліжко,
гадала — так краще,
третього свого
велителя люду;
дітей народила,
спадку хранителів,
спадку хранителів,
Йонака чад.
15
Навколо Сванхільд
сиділи рабині,
кохала дитину цю
всеньким я серцем;
Сванхільд була
у залах моїх
ніби яскравий
сонячний промінь.
16
Давала їй злото
й шати ошатні,
поки не видали
заміж до ґотів;
горе жорстоке
спіткало мене,
коли білі коси
Сванхільд моєї
втоптали в багно
копита коней.
17
Біль був не менший,
коли мого Сіґурда
без перемоги
вбили на ліжку,
чорна скорбота
була, коли Ґуннара
гаддя блискуче
в груди кусало
і коли серце
сміливого князя
живцем вирізали[610].
18
Багато я згадую
болю й недолі.
Сіґурде, сядь
на коня вороного,
хай бистрий дереш
до мене примчить;
поруч немає
невістки, ні доньки,
нема кому з Ґудрун
дарами ділитись.
19
Чи пам'ятає
Сіґурд слова,
якими ми вдвох
обмінялись на ложі,
про те, що до мене
ти з Хель повернувся б,
а я — до тебе
пішла би зі світу.
20
Ярли, складіть
віття дубове,
вогонь розпаліть
для мертвого князя;
хай палить груди
пломінь пекучий,
витопить з серця
хай всю скорботу».
21
Ярли усі
хай звеселяться,
жони усі
хай не горюють,
як це голосіння
добігає кінця.
Перейти на страницу: