Посланець

У приймальні штурмбанфюрера сидів рудий здоровань з невідповідним до загального метушливого піднесення байдужим виразом обличчя. Він одним пальцем, явно знічев'я чи з нудьги, тицяв у клавіатуру друкарської машинки.

Ковзнув холодними очима по Шеєру, помітив Шютце і одразу мило пожвавішав:

— О, Шютце, вже тут! Воістину у штабі не баряться з прочуханкою… Де пакет?

— Помилка, Віллі. Я тут, але без прочуханки. Але що у вас трапилося?

— Партизани. Кінна атака… Це був жах! Комендант Функель буквально осатанів — партизани звели нанівець усі його зусилля застрашливої дії: захопили з собою геть усіх повішених…

Шютце співчутливо похитав головою:

— Обов'язково перекажу вашу розповідь у штабі! Але дозвольте відрекомендувати гауптмана. Адольф Шеєр, кореспондент з Берліна, історик. Прибув…

— Чого ж ви досі мовчали? — Віллі Майєр пружно схопився на ноги. — Знаємо і давно чекаємо. Гадаю, штурмбанфюрер попри все прийме вас негайно, — і він зник за дверима кабінету Хейніша.

— Цей Віллі, — переконано похитав головою обер-лейтенант, — пречудовий хлопець! Дотепник, яких мало… А розумник! Нема чого й казати… На нього можна покластися!

— Прошу, панове! — розчахнув двері Віллі.

За ніч обличчя Хейніша посіріло, очі почервоніли від безсонної напруги, у пальцях він крутив зламаний олівець. Шеєр спостеріг ще кілька зламаних олівців, викинутих до кошика. Проте штурмбанфюрер намагався зустріти їх привітно й витримано.

— Радий вітати вас, панове! — мовив прихильно. — З щасливим прибуттям, Адольфе! Сподіваюся, мені, як старому друзяці вашого гідного усілякої поваги батька, дозволено тік до вас звергатися.

— Про що мова, пане Хейніш! — розчулено озвався Шеєр. — Я тому й просився у Берліні саме до вас.

— Так, мене повідомив про це обер-фюрер СС Корземан, майбутній начальник поліції та СС рейхскомісаріату «Кавказ». Мені дуже приємно, що сином мого трагічно загиблого друга піклуються такі високі особи. Вибачте, Адольф… Шютце, а ви у якій справі тут?

Чий більше промовляв штурмбанфюрер Хейніш, тим більшою повагою мимовільно проймався обер-лейтенант до свого випадкового супутника і виструнчено дерев'янів, з летким переляком пригадуючи свої вільні промови з цим істориком, що виявився птахом дуже високого злету. А що, коли цей Шеєр от зараз бовкне щось недоречне? Тому, коли Хейніш звернувся до нього, він гаряче відповів:

— Гер штурмбанфюрер, я мав щастя познайомитися з паном Шеєром під час нічної сутички з партизанами в горах. Пан гауптман особистим прикладом підняв солдатів в атаку. Справжній офіцер! Я вважав справою честі запропонувати панові Шеєру штабну машину, оскільки його власна згоріла.

Хейніш поважно набундючився:

— Ви правильно вчинили, Шютце. І я радий саме від вас чути про сміливі дії гауптмана. Сподіваюся, ви потоваришували?