Посланець

… Пан бургомістр лежав на підлозі долілиць. На потилиці його лисуватої голови запеклася кров.

— Знову — постріл ззаду, — зазначив Функель.

— Хто тут топтався й нишпорив? — спитав Хейніш, мацнувши швидким поглядом приміщення.

— Поліцаї, — зронив комендант.

— Ідіоти!

— Поголовно, — з похмурим сарказмом зголосився Функель. — А цей, — тицьнув пальцем на Зазроєва, — найбільший унікум! Це він, телепень, начовгав по підлозі болотом.

— Хто перший виявив труп?

— Двоє — бухгалтер Кляпрот і заступник Даурова пан Михальський.

— Затримали?

— Так точно!

— Кличте.

— Зазрой, ті пріводійт Кляпрот і Михальські. Бістро, свиня в чоботях! Пане штурмбанфюрер, бухгалтер гер Кляпрот — з фольксдойче, але теж недоумок. Навіть німецької мови не знає.

Аж тут повернувся, як завжди, неголений Зазроєв, що з гвинтівкою навперекіс супроводжував гера бухгалтера, підтоптаного й миршавого Кляпрота, сухенького старигана в окулярах у залізній оправі на зляканому личку, і сіренького, непоказного з голови до п'ят пана заступника.

— Фрейлейн Бергер, перекладайте, — наказав Хейніш. — Хто з цих двох побачив забитого перший?

— Я, — схвильовано пискнув стариган.

— За яких обставин це сталося?

— Розумієте, пане, — старого бухгалтера била гарячкова лихоманка, аж все його всохле тіло дивно тіпалося, — я приніс, як приношу щоранку, панові бургомістру папку з паперами на підпис. Зайшов, а пана Даурова нема…

— А хто був? — враз наполіг Хейніш.

— Труп, — злякано пробелькотів бухгалтер.

— Тьху!.

— Я ж казав, — зневажливо буркнув Функель, — що цей. бухгалтер — недотепа, хоч він і з фольксдойче.

— І що ви робили далі? — запитав Хейніш.

— Побіг до пана Михальського…

— Це так? — звернувся штурмбанфюрер до заступника Даурова.

— Так точно! Все свідчить про те, що пана бургомістра вбили під час несподіваного наскоку кіннотників-горян, що стався цієї ночі. Стріляли у вікно. Отвір у склі вказує на те, що постріл був один-єдиний. Але влучний. І не випадковий…

— Чому так вважаєте? — штурмбанфюрер підійшов до вікна. Не полишалося жодних сумнівів — стріляли з вулиці.

— Тому, що знайдено ось це, — відповів Михальський, простягаючи невеличкий аркушик.

Хейніш узяв папірець, подивився і передав Крістіні:

— Фрейлейн Бергер, що це таке?

Вона пробігла очима писане і суворо відповіла:

— Це — вирок.

— Що за чортівня? Який ще вирок? Читайте!

— «Ім'ям Союзу Радянських Соціалістичних Республік, — роздільно читала Крістіна, — суд народів Північного Кавказу…»

— Який ще суд? — спалахнув Хейніш.

— Тут написано: «…суд народів Північного Кавказу, розглянувши справу пре злодіяння гітлерівських катів та їхніх посіпак, прирік до розстрілу: зрадника Даурова — бургомістра, зрадника Михальського — його заступника…» — Крістіна зупинилася вагаючись.