Цинамонові крамниці та всі інші оповідання в перекладі Юрія Андруховича

Травневі дні були рожеві, мов Єгипет. На Ринку блиск переливався поза всі межі і здіймався хвилею. Скупчення літніх хмарин на небі клубочились, уклякаючи під щілинами блиску, вулканічні, яскраво окреслені, і — Барбадос, Лабрадор, Тринідад — усе заходило в червінь, мовби побачене крізь рубінові окуляри, і після двох-трьох ударів пульсу, в затьмаренні й червоному затемненні крові, що вдаряла в голову, небом пропливав великий корвет Ґаяни[137], вибухаючи всіма вітрилами. Він сунув, надутий вітрами, пирхаючи парусиною; його натужно й галасливо, напнувши всі канати, буксирували крізь хвилювання чайок і червоний блиск моря. Тоді на всьому небі поставав і розростався вшир величезний обтріпаний такелаж[138] із мотуззя, драбин та жердок і, гримочучи високо розіпнутим полотном, вкотре починався багатоповерховий повітряний спектакль вітрил, рей і брасів[139], у шпаринах якого з’являлися на мить маленькі звинні негренята, що відтак розбігалися тим полотняним лабіринтом, зникаючи серед фігур і знаків фантастичного неба тропіків.

Потім небесне видовище змінилось: у хмарних масивах аж тричі поспіль доходили кульмінацій рожеві затемнення, диміла лискуча лава, світляною лінією прокреслюючи грозяні контури хмар і — Куба, Гаїті, Ямайка — стрижень світу йшов у глибини, дозрівав усе яскравіше, пробивався до суті, й раптом вихлюпувалася чиста есенція тих днів: піниста океанічність тропіків, архіпелагової блакиті, щасливих течій і вирів, екваторіальних і солоних мусонів.

З альбомом у руках я читав ту весну. Хіба ж він не був великим коментарем часів, граматикою днів і ночей? Та весна провідмінялася всіма Колумбіями, Коста-Риками та Венесуелами, бо що таке, власне кажучи, Мексика й Еквадор, і Сьєрра-Леоне, як не вигадливий унікум, загострений присмак світу, гранично вишукана остаточність, глухий кут аромату, що в нього світ заганяється у своїх пошуках, випробовуючи себе і вправляючись на всіх клавішах?