Цинамонові крамниці та всі інші оповідання в перекладі Юрія Андруховича
- Автор: Шульц Бруно
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Івана Малковича «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»
- ISBN: 978-617-585-034-3
- Переводчик: Юрий Игоревич Андрухович
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Цинамонові крамниці та всі інші оповідання в перекладі Юрія Андруховича». Краткое содержание книги:
Багато моментів свідчить про те, що Франц Йосиф І насправді був потужним і сумним деміургом. Його вузькі й тупі, мов ґудзички, очі, посаджені у трикутні дельти зморщок, не були очима людини. Його лице, обросле молочно-білими й зачесаними назад, ніби в японських демонів, бакенбардами, було лицем старого осовілого лиса. Здалека, з висоти тераси в Шенбрунні[150], це обличчя завдяки певному укладові зморщок здавалось усміхненим. Зблизька ж ця усмішка виявлялася гримасою гіркоти і приземленої діловитості, не засвіченої проблиском жодної ідеї. У мить, коли він з’явився на світовій сцені в генеральському зеленому плюмажі й туркусовому[151] плащі до п’ят, трохи згорблено салютуючи, світ саме дійшов був у своєму розвитку певної щасливої межі. Усі форми, вичерпавши свій зміст у нескінченних метаморфозах, уже вільно висіли на предметах, напівоблуплені, готові до скидання. Світ рішуче переповивався, пролущувався в молодих, щебетливих і нечуваних барвах, весело відв’язувався від усіх вузлів і прив’язок. Мапа світу, ця латана різнокольорова плахта, ледь не злітала в повітря, схвильована і натхненна. Франц Йосиф І відчув це як особисту небезпеку. Його стихією був світ, замкнутий у нормативи прози, у прагматику нудьги. Дух канцелярій та циркулів[152] був його духом. І дивна справа. Цей усохлий отупілий стариґань, що не мав у собі жодної притягальності, зміг перетягнути на свій бік значну частину Творіння. Усі лояльні та передбачливі батьки родин відчули себе в небезпеці разом із ним і зітхнули з полегкістю, коли цей могутній демон усією своєю вагою наліг на предмети і затримав злет світу. Франц Йосиф І розграфив світ на таблички, врегулював його рух за допомогою патентів, поставив його на процедурні рейки і застрахував від усілякого збочення в непередбачуване, авантюристичне й цілком необраховуване.
Франц Йосиф І не був ворогом поштивої та богобоязкої радості. Це він у своєрідній передбачливій благодійності вигадав ц.-к. лотерею для населення, єгипетські сонники, ілюстровані календарі, а також ц.-к. табак-трафіки[153]. Він же уніфікував небесну службу, зодягнув її в символічні небесно-блакитні уніформи і випустив у світ, поділений на дикастерії та ступені, персонал ангельських заступників у вигляді поштарів, кондукторів і митників[154]. І наймізерніший з отих блакитних служак мав на обличчі запозичений від Творця відблиск предвічної мудрості і божисту усмішку ласки, обрамлену бакенбардами, — навіть якщо його ступні внаслідок великих земних пересувань відгонили потом.
Але чи хто-небудь чув про знешкоджену змову біля самого підніжжя трону, про велику палацову революцію, придушену в зародку на самому початку славетного правління Всемогутнього? Трони в’януть, якщо їх не підпоювати кров’ю, їхня життєва сила множиться тією масою кривди, запереченого життя, того вічно іншого, що було ними витіснене і викреслене. Тут ми привідкриваємо речі таємні й заборонені, торкаємося таємниць державної ваги, на тисячу замків закритих і запечатаних на тисячу печатей мовчання. Деміург мав молодшого брата — цілком іншого за духом та з іншою ідеєю. Хто ж його не має в тій чи іншій формі, кого він не супроводжує тінню як антитеза, як партнер у вічному діалозі? Згідно з певною версією, то був лише кузен, згідно з іншою — він узагалі навіть і не народжувався. Його виснували із самих тільки страхів та маячні Деміурга, підслуханої, коли він спав. Можливо, що він абияк і склепав його, підставив замість кого-небудь, щоб тільки розіграти символічно ту драму, церемонійно і ритуально повторити ще, невідомо вкотре, той позазаконний і фатальний акт, що його він не міг вичерпати й тисячоразовими повтореннями. Той умовно народжений, дещо скривджений професійно, в силу своєї ролі нещасний антагоніст носив ім’я ерц-герцога Максиміліана[155]. Саме вже це ім’я, вимовлене пошепки, оновлює кров у наших жилах, робить її світлішою та червонішою, змушує пульсувати її тим яскравим кольором ентузіазму, поштового лаку і червоного олівця, яким позначені щасливі телеграми звідтіля. Він мав рожеві щоки і променисті лазурові очі, всі серця тягнулися до нього, ластівки, стрекочучи з радості, перетинали йому шляхи, знов і знову обрамляючи його трепетними лапками, наче якусь щасливу, написану святковим курсивом і пташиним щебетом цитату. Сам Деміург потайки любив його, хоч і подумував про його знищення. Спочатку він призначив його командором левантської ескадри — з надією, що той, шукаючи пригод у південних морях, безславно затоне. Однак невдовзі по тому він уклав таємну угоду з Наполеоном III, який підступно затягнув того в мексиканську авантюру. Все було підлаштовано. Переповнений фантазіями і злетами молодик, зваблений надією збудувати новий щасливий світ над Тихим океаном, відмовився від усіх прав монаршого родича по чоловічій лінії щодо корони і спадку Габсбурґів. На французькому лінійному кораблі «Ле Сід» він вирушив просто у розставлену на нього пастку. Документи, що свідчили би про згадану таємну змову, ніколи не було оприлюднено[156].
150
Ш е н б р у н н — літній палац цісаря у Відні.
151
Т у р к у с — те саме, що й бірюза.
152
Ц и р к у л ь — тут: комісаріат поліції або одиниця територіального поділу, округ, дільниця.
153
Ц. - к. т а б а к - т р а ф і к и — крамнички «цісарсько-королівської» тютюнової монополії.
154
Алюзія до «небесного» походження цісарської влади і водночас до обмундирування, яке зобов'язані були носити державні службовці монархії. До речі, сам цісар найохочіше вдягав блакитний військовий мундир; д и к а с т е р і я (з гр.) — тут: відділ, інстанція в суді або місцевій адміністрації.
155
М а к с и м і л і а н Ф е р д и н а н д Й о с и ф Г а б с б у р ґ (1832—1867) — австрійський ерц-герцог, молодший брат Франца Йосифа І. Як відзначає дослідник С. Ґродзіський («Франц Йосиф І». — Вроцлав, 1983, стор. 103—104), «мав романтичну натуру, любив поезію, більшою мірою мрійник, аніж практичний діяч». За пропозицією Наполеона ІІІ погодився стати імператором Мексики (1864) і з допомогою французького експедиційного корпусу запобігти громадянській війні у цій країні. Після відходу французького війська був полонений республіканцями Хуареса і страчений 14 червня 1867 року.
156
У Шульцовій версії пов'язаної з Максиміліаном історії реальні факти перемішано з «романною» вигадкою: ерц-герцог і справді був головнокомандувачем австрійського військового флоту на Адріатиці і плекав романтичні ілюзії щодо своєї ролі на Американському континенті, натомість «таємна домовленість» Франца Йосифа І з Наполеоном III належить до сфери фантазій і пліток.