Євангелія від Ісуса Христа

ї битви, чи втекли з поля бою. В одного з таких чоловіків Йосип запитав: Римляни близько? Той заплющив очі, потім повільно розплющив їх і сказав: Завтра вони будуть тут, і відвівши погляд, додав: Тікай звідси, забирай свого віслюка й тікай. Я шукаю пораненого друга. Якби ти мав стільки грошей, скільки тут лежить поранених, ти був би найбагатшим чоловіком у світі. А де вони лежать? Вони лежать тут повсюди. А є тут якесь одне місце, куди їх позносили? Так, є, за отими будинками стоїть старий склад, туди знесли багато поранених, може, ти і знайдеш там свого друга, але поквапся, бо мерців звідти тепер виносять набагато більше, аніж заносять туди живих. Йосип добре знав це місто, йому доводилося бути тут часто, по-перше, на заробітках, бо в багатому й квітучому Сефорисі здійснювалося велике будівництво, де завжди були потрібні робочі руки, а по-друге, він приходив сюди на менш значущі релігійні свята, щоб не йти до Єрусалима, бо добиратися туди було далеко й дорого. Тому для нього було неважко знайти старий склад, на який йому вказали, тим більше, що для цього треба було йти на запах крові та людських страждань, можна було навіть уявити собі, що це дитяча гра, коли тому, хто шукає, кажуть: Гаряче, гаряче… холодно, холодно, залежно від того, наближається він до мети чи віддаляється від неї, болить, не болить — і нарешті біль стає нестерпним. Йосип прив’язав віслюка до довгої жердини, що правила за конов’язь, і ввійшов до темної палати, на яку був перетворений склад. На підлозі між розстеленими матами горіли каганчики, які давали дуже мало світла, вони здавалися крихітними зірками на чорному небі, чийого світла вистачає лиш на те, щоб позначити свою присутність, адже ми їх бачимо дуже здалеку. Йосип повільно ходив між рядами чоловіків, які лежали на матах, шукаючи Ананію, вдихаючи суміш сильних запахів, вина й олії, якими змащували рани, поту, лайна та сечі, бо багато з цих нещасливців не могли навіть поворухнутися й тут-таки звільнялися від того, що ослабла воля більше не могла утримувати в тілі. Тут його немає, промурмотів Йосип, коли пройшов весь ряд із кінця в кінець. І рушив у зворотному напрямку, тепер він ішов набагато повільніше, пильно придивляючись до облич, шукаючи ознак схожості, адже всі ці нещасливці були й справді дуже схожі один на одного: бороди, запалі щоки, провалені очниці, обличчя липкі й лискучі від поту. Деякі з поранених проводжали його тривожним поглядом, їм хотілося вірити, що цей чоловік прийшов забрати їх, але вогники надії в їхніх очах швидко згасали, і занепокоєне очікування — кого ж він тут шукає? — тривало. Йосип нарешті зупинився біля вже старого чоловіка з білим волоссям і білою бородою. Це він, подумав, хоч Ананія був зовсім не такий, яким він бачив його востаннє, тоді чуприна його була змережана сивим волоссям, і досить густо, але тепер вона була схожа на грудку брудного злиплого снігу, й тільки брови були чорні, як і раніш. Поранений лежав із заплющеними очима й важко дихав. Йосип тихо покликав його: Ананіє, потім підвищив голос: Ананіє, й десь через хвилину, ніби повертаючись із глибин землі, чоловік повільно підняв повіки, й коли він розплющив очі, Йосип побачив, що це й справді Ананія, його сусід, який покинув свій дім і свою дружину й пішов воювати з римлянами, а тепер лежить тут з відкритими ранами на животі й бридким запахом плоті, яка вже почала загниватися. Ананія спершу не впізнав Йосипа, світло від каганця допомагало йому мало, а ще менше — власні очі, але до нього нарешті дійшло, що це він, коли тесля погукав його знову вже іншим тоном, у якому, можливо, прозвучали навіть ноти любові: Ананіє, і тоді очі старого наповнилися слізьми, він сказав і потім повторив: Це ти, це ти, чого ти сюди прийшов, чого ти сюди прийшов, і спробував підвестися на лікоть, простягти руку, але сили його покинули, і тіло йому знову опустилося на підлогу, а обличчя скривилося від болю. Я прийшов забрати тебе, сказав тесля, зі мною віслюк, і ти оком не встигнеш моргнути, як ми вже будемо в Назареті. Тобі не треба було сюди приходити, римляни скоро будуть тут, я вже нікуди звідси не вийду, це моя остання постіль на цьому світі, й він тремтячими руками розкрив свою роздерту туніку. Під просякнутими вином та оливою ганчірками відкрилися бридкі губи двох довгих і глибоких ран, і в ту ж таки мить солодкавий і нудотний запах гниття вдарив у ніздрі Йосипові, й він відвернув погляд. Старий заплющив очі й витягнув руки по боках, так ніби зусилля, яких він щойно доклав, геть виснажили його. Ти ж бачиш, що не зможеш мене підняти, у мене виваляться кишки, якщо ти спробуєш винести мене звідси. Я туго обмотаю тобі тіло й нестиму тебе дуже повільно, сказав Йосип, але вже без такої впевненості в голосі, не було сумніву, що навіть якби йому вдалося повантажити старого на віслюка, той помер би в дорозі. Ананія знову заплющив очі й не розплющуючи їх сказав: Повертайся додому, Йосипе, повертайся додому, римляни скоро будуть тут. Римляни не стануть нападати вночі, ти поки що відпочинь. Повертайся додому, повертайся додому, зітхнув Ананія, а Йосип йому сказав: Спи.