Євангелія від Ісуса Христа

Так минав місяць за місяцем, новини з війни надходили й далі, то добрі, то погані, але тоді як добрі новини не йшли далі туманних натяків на перемоги, які завжди виявлялися маленькими, то з поганими новинами все частіше надходили повідомлення про тяжкі й криваві поразки повстанського війська Юди Галілеянина. Одного дня надійшла звістка про загибель Бальдада в одній із засідок, яку римляни захопили зненацька, й таким чином у яму потрапили ті, хто її викопав, у тій сутичці загинуло багато повстанців, але з Назарета — один Бальдад. А потім одного дня хтось прийшов і сказав, ніби чув, як хтось сказав, ніби від когось чув, що Барон, римський прокуратор Сирії, іде сюди з двома легіонами війська, щоб придушити бунт, який тривав уже три роки і терпіти який далі римляни не збиралися. Ця туманна й невиразна фраза «йде сюди» вселяла людям неясне відчуття страху, так ніби в будь-яку мить на повороті дороги могла з’явитися голова військової колони з грізними орлами, штандартами та великими літерами SPOR, які означають «сенат і народ римський» і якими в ті часи, ніби печатями, скріплювали й позначали законність того, що люди йдуть убивати до себе подібних, те саме згодом стануть позначати й іншою абревіатурою INRI (Ісус Назарянин Цар Юдейський) і тими, які будуть утворені з неї, але не станемо забігати далеко вперед, дозволимо, щоб минув відповідний час, проте дивне відчуття виникає в нас унаслідок того, що ми все це знаємо й можемо говорити про це, так ніби промовляємо з якогось іншого світу, адже тоді ще ніхто не віддав життя за ці чотири літери. Звідусіль надходили повідомлення про великі битви, й люди, чия віра була міцна, твердо вірили в те, що не мине й року, як римлян виженуть зі святої землі Юдеї, але не бракувало й інших, котрі, чуючи ці надміру оптимістичні новини, сумно хитали головами й чекали неминучої катастрофи, що наближалася неухильно. І так воно й сталося. Протягом кількох тижнів по тому, як поширилася чутка про наближення легіонів Барона, нічого не відбувалося, й цим скористалися повстанці, щоб подвоїти кількість нападів на розсіяне військо, з яким вони воювали, але незабаром стали прояснюватися причини цієї позірної бездіяльності, коли розвідники Галілеянина повідомили, що один із легіонів просувається на південь, здійснюючи маневр обхвату, понад річкою Йордан, і, досягши Єрихона, завертає праворуч, щоб подібно до сіті, закинутої вправною рукою, потім знову рушити на північ, тягнучи за собою все, що вона захопить, тоді як другий легіон, застосовуючи ту саму тактику, рухається на південь. Застосовуючи військову термінологію, ми могли б назвати цю тактику «взяти у кліщі», але то був радше узгоджений рух двох стін, які сходилися і давили все, що опинялося між ними, але останній удар, який мав розчавити все живе, залишали на останню хвилину. На дорогах, у долинах та в горах Юдеї та Галілеї наступ легіонів був позначений хрестами, на яких помирали бійці повстанських загонів Юди, руки й ноги їм прибивали цвяхами, а гомілки розтрощували молотом, щоб вони помирали швидше. Легіонери заходили в села, обшукували хату за хатою, шукаючи підозрілих осіб, а для того, щоб розіп’ясти їх на хрестах, не треба було якихось особливих доказів, вистачало однієї підозри. Сумна іронія полягала в тому, що цим бідолахам, можна сказати, ще пощастило, адже їх розпинали, якщо можна так висловитися, під самими дверима їхніх домівок, родичі мали змогу зняти їх із хреста майже відразу по тому, як вони випускали дух, і тоді гірко було дивитись на сльози і слухати плач матерів, дружин і наречених, зойки бідолашних дітлахів, що залишилися без батька, коли померлого в муках чоловіка знімали з хреста з надзвичайною обережністю, бо якщо закатоване бездиханне тіло впаде на землю, то й живим буде боляче. Після цього розп’ятого на хресті клали в могилу, де він мав дочекатися, коли настане день його воскресіння. Та були й інші, ті, кого взяли в полон під час боїв, що відбувалися в горах або в інших безлюдних місцях, солдати їх залишали там на хрестах іще живими, залишали напризволяще в найпустельнішій із пустель, що називається самітною смертю, де їх спалювало пекуче сонце, дзьобали хижі птахи, а час перетворював на обтягнуті рештками власної шкіри жалюгідні останки з тіла й кісток, від яких з огидою відвернулася б навіть власна душа. Люди надміру цікаві й допитливі, а також схильні до скептицизму, які й раніше відмовлялися смиренно приймати на віру ті факти, про які розповідалося в таких євангеліях, як ця, неодмінно стануть допитуватися, як могли римляни розпинати так багато юдеїв, а надто на тих величезних пустельних територіях, де немає нічого, крім рослинності вбогої та рахітичної, на стеблах якої не вдалося б розп’ясти навіть безтілесного духа — вони не витримали б його ваги. Але ці люди забувають, що римська армія в ті часи була найкращою у світі, для якої не існувала проблема інтендантської служби та матеріально-технічного постачання, тому вона була забезпечена хрестами на всю тодішню кампанію, варто було тільки глянути на довжелезну вервечку віслюків та мулів, що йшла за кожним легіоном, перевозячи хрести в розібраному вигляді, окремо вертикальні бруси, окремо — поперечки, так що коли караван прибував на місце страти, залишалося тільки прибити розкинуті руки страчуваного до поперечки, підтягти її до вершини укопаного в землю бруса й, попередньо відвернувши ноги жертви вбік, прибити їх до хреста одним цвяхом завдовжки в долоню. Будь-який кат із римського легіону сказав би вам, що цю процедуру, таку ніби складну, важче описати, ніж виконати.