У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий

— У мене є додаткове питання, — на щастя, один із членів комісії спинив Янчука. — Що сказав Маркс про Україну зокрема?

— Карл Маркс високо оцінював боротьбу українського народу за свою незалежність, а Запорізьку Січ назвав «Козацькою республікою», — тішився Петро, що знає відповідь.

— А що ви знаєте про Кумейківський бій? — докинув своє питання другий.

— Бій під Кумейками відбувся під час повстання Павлюка, а скінчився поразкою козаків і скаранням гетьмана...

— Якщо не заперечуєте, — звернувся до голови перший екзаменатор, — я б задав ще одне додаткове?

— Прошу! Чого ж, — згодився той.

— Скажіть, юначе, а що таке історія? — хотів перелякати він Янчука.

— Історія? Це, мабуть, наукове вивчення подій минулого і сучасного, оповідь про хід розвитку суспільства та його закономірності, — згадав Петро твердження Віктора Платоновича. — Історія як наука існувала і в давні часи, але в переказах та легендах, потім попала в літописи та діаріуші, дійшовши так до наших днів...

— Вважаю, досить запитань! — заявив голова і написав проти прізвища «Янчук» оцінку «дуже добре».

— Ми згодні, — додали обидва екзаменатори.

— Це твій перший екзамен? — запитав голова усміхнено.

— Перший! — Петро не мав сили стримати радість у грудях.

— Так і продовжуй! Хороший учитель тебе вчив, — додав у спину Янчукові, який вклонився і попрощався вже від дверей.

— Ну, як там?.. Скільки у карточці питань?.. А що тобі попало? — посипались на Петра запитання в коридорі.

— Марниця! Три питання! Легкі! — випручався Янчук із юрби.

— Хотів би поговорити з тобою, — підійшов до нього незнайомий, коли він оговтувався біля вікна.

— Слухаю тебе, — розглядав Петро дуже пристойно вдягнутого молодика.

— Чи не згодишся, притишив він голос, — здати і за мене історію? Плачу наперед, скільки скажеш!

— Не можу, — поспівчував Янчук молодикові. — Не осуди! Декан мене особисто знає!

— Інша справа, — відійшов той.

«З історії я викрутився, Раїсо Ісаківно, — подумки звернувся він до редакторки. — А ось із мови й літератури — не маю певності! — направився на нижній поверх. — Та мушу йти, а там і Гриць появиться, то пообідаємо», — згадав товариша, який чомусь запізнювався.

Біля аудиторії з мови й літератури зібралося куди більше абітурієнтів, але сміливців, охочих іти на іспит, було мало. Петро тим скористався і, як лиш відкрилися двері, зайшов, не почувши заперечень. У великій просторій кімнаті сиділи за столами дві комісії: одна — праворуч біля вікна й дошки — чоловіча, друга — ген у кутку також коло дошки й вікна — жіноча. Янчук хотів пройти до дальшої комісії, але був покликаний на допомогу пухкій і розкішно вичепуреній дівчині, яку зауважив ще на пароплаві і яка тепер розгублено й спантеличено поглядала на дошку з написаним на ній реченням.

— Може, виручиш товаришку? — звернувся до нього один з екзаменаторів. — Спробуй щастя! — запросив Петра.

— А що треба зробити? — глянув Янчук на речення уважніше.

— Розібрати синтаксично й морфологічно: тип і ознаки речення, зв'язки слів і сполук слів у його складі, властивості окремих слів як частин мови, граматичну будову слів, особливості їх змінювання й творення, вираження властивих словам граматичних значень...

Перелік завдань окрилив Петра. Він неспіхом витер невірно розставлені розділові знаки і почав, не запинаючись, розбирати речення: підкреслив підмет і присудок, виділив складнопідрядне й складносурядне речення, перейшовши до окремих слів, назвав частини мови, одно — і багатоскладові, перелічив склади відкриті й закриті, пояснив наголоси й інтонаційне оформлення речення.

— Дякую, юначе! Вибирай картку і сідай готуйся! — звелів екзаменатор.

— А можна без підготовки? — несміло спитав, перечитавши питання, Янчук.

— Спочинь, дівчино, поки ми послухаємо твого товариша, — звернувся екзаменатор до дівчини.

— Складнопідрядні та складносурядні речення, їх характеристики та особливості, — прочитав Петро вголос, як дівчина відійшла.