Шлях королів. Хроніки Буресвітла

Башин вказав у бік ловчого плато — меншого з двох, на якому й планувалося забити звіра, — подалі від почту й основної маси солдатів. Кілька мисливців водили вздовж краю прірви вайлуватого чала, що тягнув за собою мотузку, інший кінець якої із прив’язаною принадою скинули вниз.

— Ми використали свинячі туші, — пояснив Башин. — І пообливали схили урвища кров’ю. Патрулі зауважували тут прірводемона добру дюжину разів. Я на сто відсотків упевнений, що десь неподалік його гніздо. Він тут не для того, щоби залялькуватися — надто великий вимахав і щось дуже вже крутиться поблизу. Тож полювання має вийти на славу! Щойно він з’явиться, ми випустимо кілька диких свиней, щоб відволікти його, а ви тим часом не жалійте стріл — нехай вимотається.

Вони мали з собою великостріли: здоровенні сталеві луки з товстими тятивами (такими тугими, що натягнути їх було під силу лише Сколкозбройному), з яких випускали дротики в три пальці завтовшки. Великостріли були технічною новинкою, нещодавньою розробкою алетійських інженерок, що базувалася на досягненнях фабріалогії. Кожен був оснащений невеликим зарядженим самоцвітом, щоб потужна сила натягу не спричиняла деформації металу. Адолінова тітка Навані — вдова короля Ґавілара та матір Елгокара і його сестри Джасни — особисто очолювала конструкторську групу з їхньої розробки.

«Шкода, що її тут немає», — промайнуло в голові Адоліна. Навані була цікавою людиною. З нею не засумуєш.

Дехто став називати цю зброю Сколколуками, але йому цей термін був не до вподоби. Сколкозбройці та Сколкозбруї були чимось особливим, реліктами іншої ери — часів, коли по землях Рошару ступали ноги Променистих. Ніяка фабріалогія і близько не підійшла до того, щоб їх відтворити.

Башин провів короля та великих князів до призначеного для глядачів павільйону в центрі плато. Адолін приєднався до батька, збираючись відрапортувати про перехід. Близько половини солдатів уже були на місці, але багато хто з почту все ще перебирався великим стаціонарним мостом на потрібний бік провалля. Над павільйоном майорів королівський прапор, а всередині вже встановили стійки з напоями та закусками. Позаду солдат ставив у козли чотири великостріли — глянцеві й грізні на вигляд. Поряд із кожним лежав сагайдак з товстими чорними дротиками.

— Гадаю, ви чудово проведете день на цих ловах, — сказав Башин Далінарові. — Очевидці кажуть, що ця тварюка здоровезна. Найбільша з усіх, що вам траплялося вполювати, Ваша Ясновельможносте.

— Покійний Ґавілар завжди мріяв здобути такий трофей, — з тугою в голосі промовив Далінар. — Він любив ходити на великопанцирників, але вполювати прірводемона не траплялося. Навіть дивно, що я тепер аж стільки їх перебив.

Удалині замукав чал, що тягав принаду.

— Вам треба цілити йому в ноги, Ваша Ясновельможносте, — повів далі Башин. Поради мисливцям перед полюванням були частиною його обов’язків, і він серйозно ставився до їхнього виконання. — Адже ви звикли бити прірводемонів іще в коконах. Не забувайте, які вони лихі, коли не заляльковуються. А такого велетня, як цей, треба відволікти, а відтак зайти з… — він раптом змовк, а тоді застогнав і тихо вилаявся. — А побий цю худобину грім! І що за дурень її дресирував?

Він дивився по той бік провалля, на інше плато. Адолін прослідкував за його поглядом. Крабоподібний чал, що тягав був принаду, тепер незграбно відповзав від розщелини — повільно, але рішуче. Погоничі кричали, біжучи йому навздогін.

— Вибачте, Ваша Ясновельможносте, — пробурмотів Башин. — Ця скотина цілий день таке витворяє.

Чал хрипко ревів. «Щось тут не те», — подумалось Адоліну.

— Ми можемо послати по іншого, — сказав Елгокар. — Навряд чи це займе аж так багато часу…

— Башине? — у голосі Далінара раптом забриніла тривога. — А хіба на кінці тієї мотузки не має бути принада?

Єгермейстер заціпенів. Мотузка, яку тягав за собою чал, була обірвана.

Щось темне — і приголомшливо величезне — вилазило з провалля на товстих хітинових ногах. Воно видиралося на плато — не на те, маленьке, де планувалося провести полювання, а на відведене для глядачів, де стояли Далінар та Адолін. Довкола було повно членів королівського почту, беззбройних гостей, писарок і неготових до бою солдатів.

— Ах, Геєно ж ти вогненна! — тільки й спромігся видобути Далінар.