Лише секунда

Михайло постояв деякий час, переводячи свій погляд з одного обличчя на інше. Головлікар за спиною розповідав про те, що з дівчиною ніби все гаразд, усі органи в нормі, а у чоловіка ноги сильно обморожені.

Михайло підняв ковдру і оглянув ноги Володимира. З першого погляду зробилося ясно, що ситуація непроста.

— Добре, що ви приїхали, — зітхнувши, сказав головний лікар, — бо ми вже й не знали, що робити.

Йому було трохи не по собі від такого зізнання, і він відводив погляд убік. Михайло подивився на нього впевненим сталевим поглядом.

— Вранці робимо операцію, — у його голосі не чулося й тіні питання, він сказав це як щось само собою зрозумі­ле. — Я залишуся тут у лікарні на ніч. Де я можу відпочити?

Далі вже він віддавав указівки, говорив, які ліків необхідні до тих, що він привіз із собою. Часом голов­лікарю хотілося щось заперечити, перепитати, навіщо така поспішність, але він відчував невпевненість і, боячись виказати свою некомпетентність перед фахівцем із столиці, мовчав.

Вранці Михайла розбудив шум снігу, що зірвався з підвіконня верхнього поверху і вдарив у вікно. Він різко сів на ліжку. Потягнувся, покрутив головою, розминаючи заціпенілі м’язи шиї, із силою видихнув повітря і взявся вдягатися.

Перед тим як вийти з кімнати, він підійшов до вікна і глянув униз. Чистий незайманий білий сніг відсвічував у променях сонця.

«Надворі морозно», — подумав Михайло. Тіло прони­зала холодна судома, наче мороз раптом відчувся у приміщенні. Він зіщулився і вийшов з кімнати.

Операція розпочалася о десятій ранку. Вів її Михайло, асистували місцеві хірурги. О п’ятнадцятій операцію за­вершили.

Володимиру ампутували обидві ноги. Відтепер він прикутий до інвалідного візка. Наступного ранку Михайло зазирнув до палати. Він хотів увійти, але, відкривши двері, зупинився. Він бачив, як Ольга схилилася над Володею і обсипає його обличчя поцілунками. По її щоках рікою текли сльози, а Володя заспокоював її:

— Нічого, люба, нічого.

— Як же так, як же боляче! — вимовляла вона. — За що ж нам так?

— Це мені випробування, це я винен, — спокійно відповідав Володя.

Він лежав під ковдрою, яка спадала вниз раніше, ніж можна було очікувати. Захоплені своєю бідою, вони не побачили Михайла, тож він зробив крок назад, відступив і тихо причинив за собою двері.

Михайло поїхав негайно, не показавшись на очі, не попрощавшись. Просто вийшов зі своїми речами, дійшов до центру Верховини, запропонував п’ятсот гривень за дорогу до Івано-Франківська першому ж таксисту, на якого натрапив, сів у машину, не чекаючи відповіді, і вимовив за всю дорогу лише на початку і в кінці шляху: «Це така ціна».

Потім Михайло всіляко відмовлявся від зустрічі з Воло­димиром і Олею. Він брався за найскладніші операції і проводив їх успішно. Його популярність як хірурга стала вельми значущою, люди пропонували величезні гроші за те, щоб їх оперував саме він.

А потім Михайло раптом запив. Напивався він до непритомності, і одного дня його серце не витримало.