Гайді. Гайді. Пригоди тривають
- Автор: Спири Йоханна
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга—Богдан
- ISBN: 978-966-10-2734-2
- Переводчик: Роман Матиев
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Гайді. Гайді. Пригоди тривають». Краткое содержание книги:
— Дідусю! Дідусю! Дідусю!
Старий теж мовчав. Багато літ минуло, як він востаннє плакав. Отож стояв і час від часу витирав сльози. Потім звільнився від обіймів малої, посадив її собі на коліна й хвилю-другу розглядав.
— Отож вернулася додому, Гайді, як то може таке бути? Не виглядаєш на дуже гонористу. Вони шо, відіслали тебе назад?
— Ой ні, дідусю, — поспішила з поясненнями внучка, — ти не маєш так думати, вони всі такі добрі! І Клара, і бабуся, і пан Зеземанн. Але знаєш, я не могла більше там витримати, без дому, без тебе. Мені деколи здавалося, що я не маю чим дихати, аж задихалася, так додому хотілося. Але нікому не признавалася, бо то було би невдячно з мого боку. Але одного разу зрання мене покликав до себе пан Зеземанн, я так собі думаю, що тут не обійшлося без помочі пана лікаря… Але, почекай, та, мабуть, про все в листі від господаря написано.
Гайді зіскочила додолу, дістала з кошичка листа і згорток та віддала дідусеві.
— То твоє, — сказав старий і поклав згорток на лаву коло себе.
Після цього почав читати листа. Прочитавши й не кажучи ні слова, поклав його в кишеню.
— Ти як, Гайді, молочка зі мною вип’єш? — спитав, ведучи її за руку до хати, — але забери гроші з лави, за них можеш собі нове ліжечко купити й цілу купу одежі на пару років уперед.
— Та нащо мені ті гроші здалися! — відмовилася та. — Ліжечко в мене вже є, а одягу всілякого мені Клара стільки надарувала — більше й не треба.
— Візьми, візьми, поклади в шафу, от зобачиш[12] — колись вони тобі знадобляться.
Гайді послухалася і застрибала за дідусем в хатину. Всередині від радості, що знову тут, почала бігати по всій хижці та заглядати по всіх кутках. Потім видерлася чимскоріш по драбинці нагору, де стала, як вкопана, і збентежено вигукнула:
— Дідуню, в мене немає більше ліжечка!
— Злазь, — пролунало знизу, — я ж не знав, шо ти прийдеш. Ходи сюди, молоко пити будемо.
Гайді зійшла вниз і всілася на свій високий стілець на старому місці за столом, взяла горнятко і з такою жадібністю почала пити, ніби то було щось таке смачнюче, чого вона ніколи не пила.
Потім поставила горнятко на стіл і промовила, перевівши подих:
— Нічого кращого, ніж наше молочко, на цілому світі немає, дідусю!
Коли знадвору пролунав голосний свист, Гайді кинулася надвір. З гори до хатинки, пострибуючи спускалася отара кіз з Петрусем-козопасом. Коли Петрусь угледів Гайді, закляк на місці й безмовно витріщився на неї.
— Доброго вечора, Петрусю! — гукнула Гайді й побігла всередину отари, — Білко, Бурко, пам’ятаєте мене?
Кози відразу впізнали її голос, бо водночас повернули до неї голови та почали мекати від радості. Гайді кликала їх за назвиськами, а вони підбігли до неї, оточили зі всіх сторін, і кожна намагалася підійти щонайближче. Кози штовхалися, мекали, а нетерплячий Щиглик перестрибнув аж двох кізок, щоб дістатися до Гайді. Боягузка Сніжка відіпхнула Великого Турка, і той стояв ошелешений таким нахабством та жалюгідно тряс бородою, піднявши її догори: показував що це він — «Великий Турок», якого треба боятися!
Гайді не тямила себе від щастя: знову зустріти всіх своїх старих друзів! Дівчинка обіймала раз за разом тонконогу Сніжку та чухала напористого Щиглика, а кози обережно юрмилися навкруги, демонструючи любов та довіру до неї. Нарешті підійшов Петрусь-козопас, який досі так і стояв, там де вкляк, побачивши Гайді.
— Петрусю, ходи сюди і привітайся, побажай мені доброго вечора, — гукнула дівчинка до нього.
— То ти повернулася? — зумів нарешті подолати здивування пастушок, підійшов ближче, потиснув її простягнену руку та спитав, як завжди ввечері, коли вони поверталися з пасовиська:
12
Зобачиш — побачиш.