Гайді. Гайді. Пригоди тривають

Наступного ранку вони продовжили подорож. Гайді знову сиділа з кошиком на колінах. Вона ніяк не хотіла віддавати його Себастянові. Проте сьогодні вже нічого не питала: з кожною годиною неспокій в її душі зростав все більше. Раптом несподівано оголосили: «Маєнфельд». Дівчинка схопилася, те саме зробив і Себастян, якого оголошення теж застало зненацька. Ось лакей та дівчинка вже стоять на пероні, коло них валіза, а потяг, посвистуючи, гуркотить колесами далі, в долину. Себастян із сумом спостерігав за останнім вагоном, аж поки той не зник із виду. Йому набагато приємніше було б і далі їхати собі у вагоні, де відчував себе набагато безпечніше, аніж у цій, як він вважав, напівдикій країні. Лакей крутив головою, розглянувся довкола, намагаючись вибрати найбезпечнішу дорогу, яка б привела його прямісінько в Дьорфлі. Недалеко від невеликої будівлі вокзалу стояв маленький віз-драбиняк, в якого була запряжена сухоребра конячка. Здоровуцький візник саме вантажив на воза великі лантухи, які згрузили з потяга. Себастян наважився підійти до нього і запитав про найбезпечнішу дорогу до Дьорфлі.

— У нас усі дороги безпечні, — буркнув здоровило у відповідь.

Себастян поміняв тактику і запитав про найкращу дорогу до вищезгаданого села, по якій можна було б іти з великою валізою і не впасти в якусь ущелину. Чолов’яга змірив валізу поглядом, подумав хвилю, а потім заявив, що візьме її на воза, бо на його думку, вона зовсім не важка. Йому по дорозі, він саме в Дьорфлі і їде. Себастян теж висловив пару думок, тож зрештою обидва дійшли згоди, що на возі поїде дитина з валізою. А в Дьорфлі хтось відведе її на полонину.

— На полонину з села я сама дійти можу, я знаю дорогу, — втрутилася в розмову Гайді, яка уважно слідкувала за перемовинами.

У Себастяна камінь із серця впав, коли зрозумів, що у нього є можливість не лізти в гори. Лакей відкликав Гайді вбік і непомітно передав їй важкий згорток та листа. Себастян шепотів, що цей згорток — це господарів подарунок дідусеві. Але його треба сховати на самий низ кошичка, під булочки для бабусі. А ще треба пильнувати, щоб з подарунком для дідуся нічого не трапилося, не загубити його часом, або десь не забути. Коли щось таке трапиться з його подарунком, пан Зеземанн розізлиться страшенно і надалі на все життя таким злим і залишиться, нехай мамзелька має то на увазі.

— Ні, я його не загублю, — запевнила мала і запхала листа разом зі згортком на самий спід кошика.

Отож валізу завантажили на воза, після чого Себастян, підхопивши Гайді під пахви посадив її на лаву, яка правила за сидіння в драбиняку, подав їй на прощання руку та, корчачи різноманітні гримаси й жестикулюючи, — ще раз нагадав, щоб вона берегла вміст кошика як зіницю ока. Нагадував на мигах, бо візник був зовсім близько, а лакей усвідомлював, що за наказом господаря він відповідає за дитину і має допровадити її до самого дому. Та ось їздовий видерся на воза, всівся біля Гайді, і конячка потягла воза вгору. Радий, що не треба робити небезпечної подорожі, Себастян всівся на лаві коло вокзалу: чекати на зворотній потяг.