Гайді. Гайді. Пригоди тривають

Лікар та Вуй стали дуже хорошими друзями. Коли вони разом приходили подивитися, як просувається будова, всі їх розмови та помисли були про Гайді, бо саме вона мала стати головною радістю у відновленому будинку.

— Любий друже, — сказав якось лікар, коли вони стояли на мурах новобудови, — ви маєте зрозуміти. Мені це дівча приносить втіху, як і вам. Це так, ніби я для неї — найближча після вас людина та родина. Хочу розділяти з вами всі турботи про малу. Я теж відповідальний за нашу, підкреслюю — саме нашу, Гайді. Смію надіятися, що як прийде до мене глибока старість, вона розділить зі мною той час, що мені залишиться. Це найбільше моє бажання. Я зроблю її своєю спадкоємицею! Отож, коли прийде пора, ви і я зможемо спокійно покинути цей світ, бо Гайді буде забезпеченою.

Вуй вдячно потиснув лікареву долоню. Він не відповів нічого, але Кляссен міг побачити по очах старого, що той зворушений та по-справжньому радий.

Тим часом Гайді та Петрусь сиділи коло бабці. Дівчинка натхненно оповідала про події цього літа, а хлопець уважно слухав. Вони були настільки захоплені цим, що забували подих переводити і все більше тулилися до старенької. Раніше Гайді ніяк не могла всього розповісти, бо рідко заходила сюди.

Найщасливішим був, звичайно, Петрусь, який побачив усі події зовсім по-іншому та надзвичайно тішився, що Гайді й надалі залишиться з ним. Та й обличчя Бриґітти почало набувати все задоволенішого вигляду, вона збагнула значимість заповіту Зеземанів — нескінченних десяти копійок…

Наостанок бабця попросила: