Гайді. Гайді. Пригоди тривають

— Гайді, з мене темрява спала. В серці моїм темрява спала. Дякую, дитино, ти принесла мені стільки радості! — повторювала старенька раз за разом, а Гайді аж сяяла від щастя.

Такою задоволеною вона ще бабусю не бачила. Куди й подівся сум на її обличчі. Бабуся випромінювала радість та вдячність. Складалося враження, що вона прозріла і бачить красиві райські сади.

У вікно постукали, і Гайді побачила дідуся, який кликав її повертатися додому. Дівчинка вибігла надвір, запевнивши перед тим бабусю, що неодмінно завтра до неї прийде. А коли завтра пожене кіз із Петрусем на пасовисько, то прийде після обіду. Тепер вона кожного дня буде старатися, щоби бабуся перестала бути в темряві та була весела, як сьогодні. Радість на бабусиному лиці була для Гайді у стократ приємнішою, аніж сонячний день на полонині з улюбленими кізками. Бриґітта метнулася вслід за Гайді: дівчинка мала забрати свої спідничку та капелюшок. Мала спідничку взяла, перекинула її через руку. «Дідусь її бачив уже», — подумала вона собі, а от від капелюшка категорично відмовилася. Нехай, мовляв, залишається у Бриґітти, бо вона його ніколи-ніколи вдягати не буде. Гайді була настільки під враженнями, що вирішила поділитися радістю з дідусем: виявляється, пампушки для бабусі можна купити в селі, аби тільки мати гроші. А бабуся стала радісною, і її не оточує більше пітьма. Коли Гайді оповіла все, що сталося, вона повернулася до того з чого починала: