Індоарійські таємниці України
- Автор: Наливайко Степан
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Жанр: Культурология
Электронная книга - «Індоарійські таємниці України». Краткое содержание книги:
Широке залучення індійського та іранського мовного фактографічного та культурологічного матеріалу дозволило по-новому осмислити давні й нинішні українські реалії, пояснити низку винятково важливих для вітчизняної історії термінів та імен, показати, що назви «Україна», «Русь», «українці», «козак» сягають тисячолітніх часових глибин.
І що українська історія творилася рівнобіжно з історією найдавніших цивілізацій світу.
З Бгішмою пов’язаний і кодекс честі воїна-кшатрія, особливо притаманний середньовічним раджпутам. Основні положення цієї воїнської етики теж виклав тяжко поранений Бгішма.
Воїнові не слід битися з незахищеним кшатрієм. Якщо ворог у кольчузі, то й супротивника мусить захищати кольчуга. Битися належить у двобої, і якщо суперник ослаб, облишити його. Якщо воїн наступає з військом, то і його супротивник мусить мати військо. Якщо ворог вдається до хитрощів і підступів, йому слід відповісти тим же. З чесним супротивником слід і битися чесно. Во<172>їн-вершник не мусить битися з воїном на колісниці — колісниця має йти на колісницю. Не можна застосовувати отруєні стріли й стріли з шипами — це зброя слабких. Воїн-герой мусить битися чесно, без гніву й бажання вбивати. Слабкого чи пораненого не слід вбивати, як і того, хто не має сина, хто потрапив у полон, хто впав з колісниці, в кого тятива на лукові лопнула чи перетята, в кого зброя пошкоджена в бою. Пораненого належить відправити додому або показати лікарю з табору переможця. Якщо через чвари благородних доблесний воїн потрапляє в полон, його рани слід вилікувати, а потім його самого відпустити. Це вічний і безумовний обов’язок кшатрія.
Цар не мусить прагнути звоювати чужу землю негідними засобами, навіть якщо це зробить його володарем світу. Цареві мала втіха від життя, якщо перемога нечесна. Заплямована безчестям перемога ніколи не приведе на небеса — вона ослаблює і царя, і землю. Воїна, який втратив зброю чи відкинув її, який благає про пощаду, не вбивають, а тільки беруть в полон. Не годиться, коли воїн-кшатрій помирає без жодного поранення. Для кшатрія смерть удома, в постелі — недостойна. Недостойний вчинок для кшатрія — гріх, що приносить безчестя і неславу. Кшатрій, який має власну гордість і гідність, не заслуговує безславної смерті. Він мусить полягти від гострого меча. Справжній воїн не відчуває ран, скільки б їх не було на тілі. Полігши в бою, він здобуває найвищу нагороду — потрапляє до сварґи, на небеса Індри. І втішається життям, поки не настає пора знову народитися на землі (РСИ, 106–107).
Ім’я Бгішма суто воїнське, воно означає «Грізний», «Той, кого бояться вороги» й відповідає українському прізвищу Бушма. У цьому імені компонент bhisha (синоніми bhi, bhaya) — «страх», «острах», «залякування» (CРС, 475, 482) той самий, що і в укр. боятися, боягуз, боязкий, безбоязний. Таке ж значення й імені Бгішмака. Його мав цар країни Відарбги (інша назва її — Бгоджа), батько Рукміні, дружини Крішни. Індійське Бгішмака теж має український відповідник — прізвище Бушмака.
Старший брат Шантану — Бахліка, вони обоє сини царя Пратіпи. Бахліка й назва країни, інша назва її — Бактрія, розташована в Північному Афганістані, на південь від ріки Окс (нинішня Амудар’я), батьківщина царів-кеїв. Північна територія по Оксу називалася Согдіана (пор. Сугдея в Криму). Країну Бахліку (Вахліку, Вахіку), за індійським епосом, завоював Арджун, наймогутніший із п’ятьох братів-пандавів, одру<173>жений із сестрою Крішни й Баладеви. Бахліки-бактрійці разом із шаками (скіфами), парфянами й сіндами-сувірами воювали на боці кауравів, тобто проти Арджуни й Крішни. Хоч і плем’я Крішни, і його старший брат Баладева підтримували кауравів.
Внука Бахліки звали Бгурішравас — «Багатославний». Цар бахліків, він теж підтримував кауравів. На 14-й день битви (війна «Махабгарати» тривала 18 днів) зітнувся в герці з царем Сатьякі, прибічником пандавів. Сатьякі почав знемагати, і Крішна попрохав Арджуна підсобити йому. Арджун пустив у Бгурішраваса стрілу й відтяв праву руку (сам Арджун був лівша). Лише тоді Сатьякі вбив Бгурішраваса. У санскриті bhuri — «дуже», «багато», «великий». Бгурі також — імена Брахми, Вішну, Шіви (ця трійця уособлює тризуб), а також Індри.
Показово, що інше ім’я Пратіпи, діда Бгішми — Пар’яшравас. Воно тотожне слов’янському імені Переяслав, де санскр. parya — «багато», «дуже», «вкрай», «винятково», тотожне слов’янським префіксам пере та пре. А shravas тотожне слав у численних слов’янських іменах. Тож санскритське й слов’янське ім’я означає «Багатославний», «Преславний». Їм значеннєво відповідають інші санскритські й слов’янські імена: Багушравас і Богуслав, Бгурішравас і Борислав, а також Болеслав, Велеслав, Унеслав тощо. В Україні й деяких інших слов’янських ареалах є і міста Переяслав, Богуслав та Борислав.
Бгішма, дід пандавів і кауравів, як ми вже знаємо, син Ґанґи, тому й зоветься Ґанґадатта — «Даний Ґанґою», «Ґанґодан». Проте священна ріка має і назву Апаґа, досл. «Плинна/Біжуча вода» (від санскр. apa — «вода» + ga — «бігти», «текти», «плинути»). Через що інше ім’я Бгішми — Апаґея, «Апажин», тобто «Син Ґанґи». Ім’я Апаґея іноді може мати й Крішна.
Apaga в санскриті — «ріка», «потік», «струмок» (SED, 82). «Ріґведа» (ІІІ, 23.4) знає річку Апая між ріками Дрішадваті й Сарасваті — Апаю деякі дослідники вважають іншою назвою Ґанґи. Інші відносять її до Курукшетри, де Апая досить відома річка (Law, 31). У «Карна-парві», 8-й книзі «Махабгарати», згадується річка Апаґа, пов’язувана з Араттою (давня назва Пенджабу). Очевидець, який побував в Аратті, розповідає цареві мадрів Шальї, що головне місто там — Шакала, а ріка, що тече з гір, зоветься Апаґа. Що бахліки, жителі Аратти, називають себе джартіки, що їхнє життя вкрай нечестиве. Нечестивість ця в тому, що жителі полюбляють міцні напої з меляси й зерна, їдять воловину з часником і млинці з м’ясом. Прикрашені вінками, араттці впиваються, рего<174>чуть, горланять пісень і танцюють на вулицях із жінками. А жінки в Аратті, коли помре чоловік, не плачуть, не побиваються з горя й розпуки, а навпаки, веселяться і танцюють на радощах (КП, 110).
Таким чином, Апаґу індійські джерела пов’язують з Араттою і бахліками. Бахліка (Вахліка, Вахіка) займала територію між річками Віпаша (нині — Беас) і Шатадру (нині — Сатледж), північніше держави Кекаї. Саме з Кекаї походила Кайкеї, «Кекаянка», наймолодша й найулюбленіша дружина царя Дашаратхи, батька Рами, героя «Рамаяни». Кекаїв деякі дослідники вважають скіфським племенем, а коли так, то виходить, що Кайкеї — скіф’янка. Іншу дружину Дашаратхи, ім’я якого означає «10 колісниць», звали Каушалья — вона й була матір’ю Рами. Цікаво, що боспорський напис № 972, знайдений у Фанагорії і датований серединою IV ст. до н.е., фіксує жіноче ім’я Кассалія. Воно цілком може споріднюватися з індійським жіночим іменем Каушалья, зважаючи на могутній індоарійський пласт у цьому регіоні. Та й стоїть воно у явно «індійському» тексті (напис мовить про царя Перісада І і про сіндів):
«Кассалія, дочка Посія, присвятила Афродиті Уранії при Перісаді, архонтові Боспору й Феодосії та цареві сіндів, маїтів, фатеїв, досхів» (КБН, 553).
Вважається, що звичайно бахліки жили між ріками Шатадру й Сіндгу (Сінд, Інд), але більше — на захід від річок Іраваті (суч. Раві) й Апаґа (суч. Аюк Наді). Слід зазначити, що інший боспорський напис, № 1279 (зараз в Ермітажі), датований 225 роком н.е., де значиться й ім’я Ґосак (споріднене з укр. козак), фіксує ім’я Іравадій (КБН, 767–769). Що цікаво у зв’язку з річковими назвами Іраваті й Іраваді. Боспорські написи знають інші приклади, коли чоловіче ім’я має свого «річкового» двійника: ім’я Сінд і річка Сінд, ім’я Фатіс і річка Фасис, ім’я Гіпаніс і дві річки Гіпаніс (одна — Південний Буг, друга — Кубань; на обох жили дандарії — індоарійське плем’я, згадуване й у «Махабгараті».