Індоарійські таємниці України
- Автор: Наливайко Степан
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Жанр: Культурология
Электронная книга - «Індоарійські таємниці України». Краткое содержание книги:
Широке залучення індійського та іранського мовного фактографічного та культурологічного матеріалу дозволило по-новому осмислити давні й нинішні українські реалії, пояснити низку винятково важливих для вітчизняної історії термінів та імен, показати, що назви «Україна», «Русь», «українці», «козак» сягають тисячолітніх часових глибин.
І що українська історія творилася рівнобіжно з історією найдавніших цивілізацій світу.
Слід зазначити, що деякі індійські рослини теж мають у своїх назвах компонент із значенням «9» (санскр. nava, хінді nau). А одним з імен Вішну й Шіви, поклоніння яким засвідчене в Україні з найдавніших часів, є Навашакті, де санскр. nava — «9», а shakti — «сила». Тобто чоловіче ім’я Навашакті також означає «Дев’ятисил», «Дев’ясил», як і назва рослини для приготування сури, згадувана «Влесовою книгою». А Шіва — сам найперший лікар і зцілювач, він — покровитель медицини.
ЕЛЕМЕНТ СУРА В НАЗВАХ ІНДІЙСЬКИХ РІЧОК
а) на означення священної Ґанґи:
Суравахіні (sura+vahini). Назва зазвичай тлумачиться як «Ріка богів». Ми ж схильні тлумачити її як «Суроносна», «Суроноша». Санскр. vahini від санскр. основи vah — «везти», «вести», «нести». Пор. назву річки (й міста) Золотоноша на Черкащині, яка у санскриті звучала б Хемавахіні (на Чернігівщині є річки Хима й Химівка) чи Канакавахіні (в Криму є ручай Канака). Тому природніше вважати, що вода Ґанґи порівнюється з сурою, вона така ж смачна й п’янка, як і цей хмільний трунок. Підтверджує таке тлумачення і те, що в Індії є річка Мадгувахіні — «Медоносна», «Медоноша», де води річки порівнюються з медом. А мед відігравав важливу роль і в індійців, і в слов’ян.
Сурадгуні (sura+dhuni) — «Сур’яна ріка».
Сурадірґхіка (sura+dirghika) — «Ставок сури» (пор. назву міста Амрітсар — «Озеро амріти»).
Сура-ла (sura+la) — «Сур’яна».
Суранімнаґа (sura+nimna+ga) — «Сур’яна ріка».
Сурапаґа (sura+apa+ga) — «Сур’яна ріка», «Сур’яна Ґанґа». Ґанґа має і назву Апаґа, досл. «Біжуча вода», тобто «Ріка». В Україні близько десятка річок Апака, Опака, Опока, Апажа тощо. Герой «Махабгарати» Бгішма (пор. укр. прізвище Бушма) мав ім’я Апаґея, тобто «Апажин», тобто «Ґанґин», бо, за міфом, мати його — річка-богиня Ґанґа (див. наступну статтю про Бгішму-Апаґею).
Сурасаріт (sura+sarit) — «Ріка сури», «Сур’яна ріка» (пор. Амрітсар).
Сурасіндгу (sura+sindhu) — «Ріка сури» або «Сур’яна ріка». Санскр. sindhu — «ріка», «потік», звідки й назва священної для ведійських аріїв ріки — Сіндгу, пізніше — Сінд, Інд, звідки й Хіндустан, Індостан, Індія. На берегах цієї ріки була країна Сіндгу, інша назва якої — Саувіра. Жителі її — сінди (сіндгу) або сувіри (саувіри). Давня Україна знає сіндів і принаймні дві Сіндики: одна на Кубані (Таманський півострів), а друга — в <167> низів’ях Дніпра (Сіндська Скіфія). Індійські сінди-сувіри виявляють спорідненість з українськими сіверами-кімерами.
Сурешварі (surа+ishvari) — тлумачиться як «Богиня богів» або «Чиста», «Бездоганна». Проте, як на нас, точніше й переконливіше — «Богиня сури», «Владичиця сури».
б) інші річкові назви на сура:
Сурананда (sura+ananda) — «Радість/Втіха богів» або, оскільки сури — це боги, «Боговтішна», «Боговтішниця».
Суратха (su+ratha або sura+tha) — «Прекрасна колісниця» або «Місце сури». Зв’язок річкової назви з колісницею викликає сумнів, хоча в чоловічих, надто в царських іменах ратха — «колісниця» досить часте. Очевидно, й тут гідронім стосується сури.
Сур’яджа (surya+ja) — «Народжена Сонцем/Сур’єю». Назва Ямуни, яка зливається з Ґанґою в м. Праяґ (нинішній Аллахабад) і творить із нею так званий Доаб — Дворіччя. Ґанґа, Сарасваті та Ямуна складають трійцю священних річок Північної Індії. Ямуна відіграє особливу роль у легендах про Крішну й Баладеву, на її берегах стоїть рідне місто обох — Матхура. Води Ямуни (Джамуни, Джамни) в деяких легендах пов’язуються чи й ототожнюються з космічними водами, первозданним океаном, на якому під час пралаї (кінця світу) спочиває Вішну. До речі, одне з імен Вішну — Сурасіндгу, «Ріка сури». Що цілком імовірно: ядави споживали міцні напої, надто Балавіра, який полюбляв суру й часто бував напідпитку. Якщо тлумачити ім’я Сурасіндгу як «Божественна ріка», то не зовсім зрозуміла мотивація імені щодо Вішну. Як, до речі, й тлумачення «Сур’яна ріка» (на зразок численних річок Молочна й Медова (4), Медвинка, Медунка (2) — одна з них притока р. Молочної (Тетіївський р-н, Київщина). Приготування суриці й соми пов’язані з медом і молоком; обидва напої в індійців часто ототожнюються.
Сур’япутрі (surya+putri) — «Дочка Сур’ї-Сонця». Назва Ямуни. Санскр. putra — «син», відбите в назві річки — Брахмапутра, «Син Брахми» й міста — Паталіпутра. Рutri — «дочка», пор. укр. прізвища Путра, Путря, Путрик, Путренко й село Путрівка на Київщині.
Сурма (sur+ma) — друга за значенням річка в Ассамі, притока р. Меґхни. Приєднується праворуч п’ятьма притоками, що формують злиття з р. Барака в Хабіґанджі (Law, 262).
Індійська Сурма має своїх родичок в Україні:
Сурмачка — пр. Многи, л. Удаю, п. Сули, л. Дніпра (Лох<168>вицький і Чорнухинський р-ни Полтавщини). Інд. Сурма — притока Меґхни, а укр. Сурмачка — Многи. Чи не споріднені тоді й назви Меґхна й Многа?
Сурмиця — п. Ікви, л. Стиру, л. Прип’яті, п. Дніпра (гирло навпроти м. Дубно на Рівненщині, передмістя якого називалося Сурмичі).
Сурмаїв Потік — л. Ужа, л. Лабірця, п. Бодрогу, п. Тиси, л. Дунаю (с. Волосянка, Великоберезнянський р-н, Закарп. обл.).
Із цих трьох назв на увагу заслуговують Сурмачка й Сурмиця, притоки Дніпра.
У басейні Дніпра є річки Сурка (п. Мокрої Сури, п. Дніпра — Дніпропетровська обл.), Сурківський Рівчак (п. Кінської, л. Дніпра, нижче гирла б. Комишувахи — Запорізька обл.), Сурова (п. Мокрої Кінської, л. Кінської, л. Дніпра — Запорізька обл.), Мокра Сура (п. Дніпра, гирло біля с. Волоське, Дніпропетровська обл.; зафіксовані назви щодо неї: Сурки, Сура, Сура Мокра), дві річки Суха Сура (1. л. Мокрої Сури, п. Дніпра — нп, Благовіщенка, Дніпропетровський р-н, Сурсько-Михайлівка, Солонянський р-н, Дніпропетровщина; інші назви: 2. п. Мокрої Сури, п. Дніпра; як п. Тритузної, п. Мокрої Сури, п. Дніпра — Дніпропетровщина).