Індоарійські таємниці України
- Автор: Наливайко Степан
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Жанр: Культурология
Электронная книга - «Індоарійські таємниці України». Краткое содержание книги:
Широке залучення індійського та іранського мовного фактографічного та культурологічного матеріалу дозволило по-новому осмислити давні й нинішні українські реалії, пояснити низку винятково важливих для вітчизняної історії термінів та імен, показати, що назви «Україна», «Русь», «українці», «козак» сягають тисячолітніх часових глибин.
І що українська історія творилася рівнобіжно з історією найдавніших цивілізацій світу.
Таким чином, у басейні Дніпра фіксуються назви Сурка, Сурова, Мокра Сура, Суха Сура (2), Сурсько-Михайлівка (2), Сурківський Рівчак — всього 8. З них 6 річок на Дніпропетровщині, 2 — на Запоріжчині (Сурова й Сурківський Рівчак). Тобто цілком певно й конкретно окреслюється компактний ареал поширення гідронімів на Сура — Дніпропетровщина й Запорожчина.
Більшість цих річок концентрується довкола Мокрої Сури, правої притоки Дніпра. Притоками Мокрої Сури є Сурка (права) й дві Сухі Сури — права й ліва притоки. Тобто чотири з восьми річок зосереджені в невеличкому ареалі.
Є річка Сура — ліва притока Південного Бугу (Вінничина), інші назви якої — Сурка й Суриця. Польське джерело ХVI ст., називаючи річку Suryca, мовить, що «…до річки Суриці та іншої, Братовинської, яка повз Ладижин, неподалік Бугу, доходить до Ямного» (СГУ, 540). Цитата цікава тим, що в Індії для річки Ямуни є кілька назв з елементом Сура. Можливо, Ямне польського джерела й індійська Ямуна взаємопов’язані. Бо в «Словнику гідронімів України» бачимо низку річкових назв Яма, Ямна, Ямин, Яменка, Яменичка, Ямничанка тощо, які не обов’язково (або не всі) можуть пояснюватися з укр. яма. Тим більше, що на Черкащині й Київщині чимало назв мають індійських двійників (Вишнопіль і Вішнупур, Родень і <169> Рудрапур, Вишгород і Вішапур, Халеп’я і Халіюппа (Хараппа). На Черкащині (і в інших областях України) є Ямпіль, тотожний індійському Ямапур, а індійська назва пов’язується з Ямою, який, у свою чергу, тісно пов’язаний із Шівою. В «Авесті» Йіма, тотожний ведійському Ямі, виступає будівничим Вари, блаженної обителі людей, обнесеної трьома коловими валами. Такою обителлю в «Ріґведі» виступає місто асурів Тріпура — «Тримісто»; назва ця тотожна назві Трипілля. Авестійське вара значеннєво тотожне індійському пура (хінді пур) — «місто», відбите в назві Ямпіль і в назвах інших українських міст — Бориспіль, Вишнопіль, Костопіль, Миропіль, Тернопіль тощо. До речі, всі кілька сотень трипільських міст мають колову забудову.
Подібні назви є в басейнах Південного Бугу, Сіверського Дінця і Дністра (СГУ, 370, 540, 545). <170>
Бгішма-Апагея і священна Ґанґа
Цар Пратіпа усамітнився біля священної Ганги для ревного подвижництва. І якось Ґанґа в подобі богині вийшла з води й сіла на праве стегно праведникові. Вражений Пратіпа мовив до чарівної гості:
— Що привело тебе до мене, красуне? Чим можу прислужитися?
— Я покохала тебе, царю, — мовила дівчина. — Покохай і ти мене. Адже кажуть мудрі: не слід відштовхувати закохану жінку.
— Я не можу покохати чужу дружину або жінку не свого стану. Така моя свята обітниця, — відповів Пратіпа.
— Я не заміжня і не з іншого стану. То невже відштовхнеш мене?
— Не можу я пристати на таке. Ти сіла мені на праве стегно, а воно лише для дочок і невісток? Закохана жінка сідає на ліве стегно. Тому й відмовляю тобі, красуне! Будь краще моєю невісткою. Я вибираю тебе для свого сина.
— Що ж, нехай так, — погодилася дівчина, — я одружуся з ним. Але він не мусить знати, хто я і що я. Що б я не чинила, нехай він не перешкоджає і ні про що не розпитує. Тільки тоді доля пошле нам щастя, а тобі — внуків.
Дівчина зникла. А згодом у Пратіпи та його дружини народився син. А що народився він тоді, коли Пратіпа перебував у смиренному відлюдництві, то й назвали його Шантану — Супокійний. <170>
Коли Шантану виріс, батько закликав його до себе:
— Колись, сину, провідала мене невимовно чарівна дівчина. Якщо раптом вона прийде до тебе, візьми її заміж, але не розпитуй — ні хто вона, ні звідки. І що б вона не робила, ти на те не зважай.
Посадовив сина на царський престол й подався в ліс доживати віку. Шантану ж, ставши царем, часто вирушав на полювання. І якось на березі Ганги він помітив юну дівчину, наче богиню краси на лотосі.
Дівчина зашарілася під його захопленим поглядом. А Шантану лагідно мовив до неї:
— Хто б ти не була, стань мені любою дружиною!
Дівчина відповіла:
— Але з однією умовою: не стримуй і не картай мене, що б я не чинила. Приймаєш цю умову, і я — твоя дружина.
— Авжеж! Авжеж! Звичайно, приймаю! — палко запевнив її цар.
І богиня Ґанґа стала дружиною Шантану. Та що вона богиня, цар тоді ще не знав. Обоє нестямно кохали одне одного й не помічали, як летять дні, тижні, місяці й роки. У них народилося семеро синів, а дружина одного по одному бігцем відносила їх до річки й кидала у бурхливі хвилі. Шантану бачив те, але мовчав, боячися втратити кохану. Та коли народився восьмий син, а дружина схопила його, щоб і з ним бігти до річки, Шантану не витримав.
— Не губи безневинної дитини! — заблагав він. — Хто ти й звідки, що так безжально вбиваєш моїх синів? Зупинися, не бери на душу ще одного тяжкого гріха!
Тоді дружина прибрала подоби богині й мовила:
— Ти хочеш знати, хто я? Втілення Небесної Ґанґи, мати восьми напівбогів, які через прокльон мали жити на землі. З тобою я жила, щоб сповнити божий замір — зняти прокльон. А для цього батьками їх могли бути тільки я і ти. Я позбавляла дітей земного життя і ось так уже врятувала сімох наших синів. Але восьмого не встигла, тож він залишиться при тобі. Дбай про нього, і він стане могутнім воїном, неподоланним у битві. А я полишаю тебе, бо ти порушив дане слово.
Мовила так Ґанґа й зникла. А невимовно засмучений цар повернувся до своєї столиці, де назвав сина Бгішма — «Грізний».
Йшли роки. Одного разу Шантану, вже вдівець, зустрів біля річки юну красуню. І запитав:
— Хто ти й звідки, красуне?
— Дочка рибалки, достославний царю, — чемно відповіла незнайомка. — Човном перевожу людей через ріку. А батько мій ватажок рибалок. <171>
Шантану закохався в красуню-перевізницю. І пішов до її батька, просити руки дівчини.
— Ти можеш одружитися з нею, але за однієї умови, — відповів той.
І що ж то за умова? — cпитав цар.
— Умова моя така: син, який у вас народиться, має посісти трон.
Пообіцяти цього Шантану не міг, хоч і палав коханням до Сатьяваті — так звали дівчину. Невеселий повернувся цар до палацу: він не міг калічити життя єдиного сина заради власного щастя.
Бгішма невдовзі дізнався, чому батько засмучений. І сам пішов до рибалок і заявив, що зрікається свого права на престол. Але батько Сатьяваті поставив нову вимогу: щоб Бгішма ніколи не одружувався і не мав дітей. Заради батька Бгішма пристав і на це.
Потім Бгішма на своїй колісниці одвіз Сатьяваті до царського палацу. Шантану вразив благородний вчинок сина, і він, розчулений, благословив його і побажав йому стати непереможним.
У Шантану й Сатьяваті народився син, який посів престол, але невдовзі помер. Дві його дружини, яких на сваямварі (обряд, коли царівна сама вибирає собі чоловіка) викрав йому Бгішма, народили двох синів — їх звали Панду й Дгрітараштра. Перший мав п’ятьох синів, другий — сто синів і одну дочку. Нащадки Панду називалися пандави, а Дгрітараштри — каурави. Битву двоюрідних братів пандавів і кауравів описує «Махабгарата». Бгішма в цій війні бився на боці кауравів, очолював їхнє військо. На 10-й день битви Бгішму смертельно поранив Арджун, коли підступно пустив у нього стрілу з-за спини дівчини, в яку Бгішма відмовився стріляти. Поранений Бгішма прожив іще 58 днів і встиг викласти Юдгіштхірі, найстаршому з пандавів, низку настанов, що склали «Шанті-парву», 12-ту книгу «Махабгарати» (всіх книг — 18). Ці настанови, заповідані Бгішмою з ложа із стріл, мусять сумлінно вивчати царі, якщо прагнуть досконально осягти науку керування державою.