Анатомія неоголошеної війни
- Автор: Савченко Микола Олексійович
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Українська перспектива
- ISBN: 966-7243-20-6
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Анатомія неоголошеної війни». Краткое содержание книги:
Наведено факти взаємодії командної ланки ЧФ з по-сепаратистському налаштованими організаціями, партіями та депутатами кримського парламенту і колишнім президентом Криму. Розкривається ряд серйозних помилок окремих керівників України, через які не вдалося своєчасно розв’язати проблему чорноморського флоту. особливе місце займає розповідь про скорумпованість вищих чинів чорноморського флоту, про розпродаж, розкрадання та вивезення цінного майна.
Важливу увагу приділено портретам тих, хто створював Військово-Морські Сили України, показано успіхи і патріотизм цих людей, а також їхні помилки. Читач узнає про основні етапи будівництва українських ВМС з 1991 до 1997 року.
Із бухти Козацька поблизу Севастополя до району Мекензієвих Гір було передислоковано разом із бронетехнікою роту морської піхоти Чорноморського флоту. Вона зайняла позиції на основних транспортних вузлах міста, біля сховищ боєприпасів та палива ЧФ. Різко зросла, майже в два рази, чисельність бригади морської піхоти — вона сягала 2225.
Військовослужбовці Чорноморського флоту почулися на силі й заходилися до хулiганських вилазок стосовно бійців особового складу Збройних Сил України. 18 вересня двох морських піхотинців ВМС було побито. Напад учинили матроси частини берегових військ ЧФ. Того ж дня покалічено ще одного військовослужбовця ВМС України.
Зв’язки командування ЧФ та ВМС було зведено нанівець. Лише прес-центри обмінювалися заявами, в яких ганьбили один одного. Окрім того, командувач ЧФ звинуватив Міністерство оборони України в односторонньому підпорядкуванні собі будівельних частин флоту. Насправді ж МО України жодну з будівельних частин не перебирало. Все це робилося, аби розпалити ворожнечу, остаточно розірвати всякі контакти з командуванням ВМС.
Насправді ніхто інший, як сам Е. Балтiн, без узгодження з українською стороною видав директиву перепідпорядкувати Чорноморському флотові низку військово-будівельних загонів центрального підпорядкування. Тобто тих, що відповідно до ухваленого документа, мали б відійти до Збройних Сил України. Тим самим ВМС у Причорномор’ї було позбавлено змоги будувати собі квартири. Житлові метри зводилися для чорноморців за гроші, що їх давала Україна. Держава, як і раніше, фінансувала флот. 1992 року, щоправда, за частину пально-мастильних матеріалів, медикаментів та іншого майна, Росія внесла певну суму, що склало тільки 14 відсотків від загальних витрат на утримування ЧФ.
За кошторисом Міністерства оборони Російської Федерації за перше півріччя 1993 року частка фінансування ЧФ склала 21 відсоток, за кошторисом МО України — 79 відсотків. Окрім того, командування ЧФ провадило приватизацію флоту.
Так, вдаючись до фальсифікації документів, до складу флоту було занесено окремий полiгон науково-дослідного центру. Таким самим способом командувач ЧФ повівся з 331-м і 13-м судноремонтними заводами. Потім, знову без погодження з Міністерством оборони України, зі складу ЧФ передано до складу ВМФ Російської Федерації сторожовий корабель “Пылкий”, який перебував на одному з російських суднобудівних підприємств. Усі ці дії мали неприховано провокаційний характер.
Цими днями сесія Севастопольської міської Ради висловила недовіру зовнішній і внутрішній політиці керівництва України й висунула вимогу визначити строк і забезпечити виконання з українського боку протоколу, підписаного в Масандрі.
Лідери Фронту національного порятунку в Севастополі висунули вимогу про призначення в Севастополь російського представника та перепідпорядкування міської адміністрації.
Заміна першої шеренги
Як міністра оборони “пішли” • Наказ Кожина: прапор не спускати! • Віце-адмірал Безкоровайний приймає естафету
Тими вересневими днями міністр оборони України генерал-полковник К. Морозов наполягав на своїй позиції. Він нагадав усім забудькуватим, що ще 1991 року Верховна Рада України ухвалила декларацію, за якою “все, що розташовано на території України, є її власністю”. Тому за ситуації, що склалася, “можливо, треба вернутися до реалізації цієї постанови” (“Крымская правда”, 28 вересня 1993 р.).
Коли на прес-конференції Президент України Леонiд Кравчук прохопився, що дехто поспішає поперед Президента висловитися, що він більший патрiот, ми одразу зрозуміли, в чий город кинуто камінь. 4 жовтня, виголосивши промову на засіданні Ради оборони республіки, К. Морозов подав у відставку. Він мотивував свій вчинок тим, що затвердження його кандидатури в парламенті спричинило б розкол серед депутатів.
Як повідомив “Iнтерфакс”, Президент України Леонiд Кравчук затвердив заяву міністра оборони Костянтина Морозова про відставку і запропонував цю посаду генерал-полковникові Iвану Бiжану, заступникові міністра оборони України. Це призначення, втім, не відбулося.
По тому, як Костянтин Морозов залишив посаду, нам здавалося, що шансів утримати хоч би попередні позиції й чесно поділилити флот стало ще менше.
Ці події збіглися з черговою кризою влади в Москві. Танки били прямісінько по Верховній Раді, тій самій, що визнала акт 1954 року про передачу Криму Україні незаконним і оголосила російський статус Севастополя й Чорноморського флоту. Проте ми не мали від цього ні радості, ні втіхи. Гинули люди, і це було страшно. 4 вересня в штабі ЧФ відбулося засідання Військової ради флоту з приводу останніх подій у Росії. Офіцери били тривогу. Обстановка сягнула неконтрольованого збройного протистояння, яке могло б призвести до розпаду держави. За цієї ситуації вони радили зберігати витримку та спокій.