Анатомія неоголошеної війни
- Автор: Савченко Микола Олексійович
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Українська перспектива
- ISBN: 966-7243-20-6
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Анатомія неоголошеної війни». Краткое содержание книги:
Наведено факти взаємодії командної ланки ЧФ з по-сепаратистському налаштованими організаціями, партіями та депутатами кримського парламенту і колишнім президентом Криму. Розкривається ряд серйозних помилок окремих керівників України, через які не вдалося своєчасно розв’язати проблему чорноморського флоту. особливе місце займає розповідь про скорумпованість вищих чинів чорноморського флоту, про розпродаж, розкрадання та вивезення цінного майна.
Важливу увагу приділено портретам тих, хто створював Військово-Морські Сили України, показано успіхи і патріотизм цих людей, а також їхні помилки. Читач узнає про основні етапи будівництва українських ВМС з 1991 до 1997 року.
З критикою Президента виступила ціла низка партій та громадських рухів. Особовий склад кораблів і частин ВМС України на загальних зборах ухвалив звернення до Ради оборони України. В ньому, зокрема, відзначалося, що за “нерішучої позиції керівництва України ми загубимо не лише Крим, а й незалежність України”. Висловлено також підтримку міністрові оборони.
З усіх учасників переговорів найважче тоді було генерал-полковникові Костянтину Морозову. Ми уважно стежили за позицією військової делегації, що пропонувала: перше — врахувати вже досягнуті раніше домовленості; друге — створити повноцінне об’єднане командування, а над ним — спостережну Раду. І, нарешті, створити на базі Чорноморського флоту ВМС України і ВМФ Росії.
Керівник українського військового відомства також вважав за потрібне розглянути питання на Раді оборони і подати його на ратифікацію до Верховної Ради України.
А для нас, моряків українського флоту, життєдайними стали заключні слова заяви Морозова. Він висловив упевненість, що всі негаразди на шляху будівництва українського флоту ми подолаємо, адже наша патрiотична служба потрібна державі й народові України. А, отже, вони нас не залишать.
Офіцери, мічмани і матроси ВМС не збиралися мовчати. Вони виступили проти позиції Л. Кравчука й підтримали Мiнiстра оборони. Особовий склад сторожових кораблів “Гетьман Сагайдачний”, СКР-112 у своїх заявах, надісланих Президентові і Голові Верховної Ради України, а також міністрові оборони, засуджували цю ідею з купівлею флоту й дальше перебування кораблів іноземної держави на території України. Військовослужбовці вузла зв’язку штабу ВМС України закликали звернутися до Міжнародного суду з позовом до Росії за ошуканство в розрахунках під час поділу флоту колишнього СРСР. Морські піхотинці ВМС заявили, що економічні прорахунки державних діячів не можна компенсувати продажем української землі та поступками, які суперечать державним інтересам.
Схожі звернення ухвалили в більшості частин ВМС. Може, це й була політика, проте під лежачий камінь вода не тече.
Наш біль добре розумів міністр оборони України. 6 вересня Костянтин Морозов прилетів до Севастополя. Одразу відправився на сторожовий корабель “Гетьман Сагайдачний”, де відвідав бойові пости й командні пункти. Всюди він роз’яснював суть ухваленого протоколу, вселяв надію в спустошені душі бійців. Опісля зібрав на нараду командний склад ВМС України. Говорив спокійно і впевнено, що ніякої угоди про продаж своєї частини Чорноморського флоту не підписано і жодного метру землі Україна не продасть.
— Я взагалі вважаю, що після поділу флоту всі неукраїнськi кораблі повинні бути виведені з територіальних вод нашої держави, — виклав свою позицію міністр оборони.
Костянтин Петрович потім слухав наших офіцерів. Вигляд у нього був втомлений, очі червоні. Про що він думав у ті хвилини, сам Бог знає. Проте ясно було одне — позиція його навряд чи сподобається Президентові і відставка, напевно, неминуча. Це, очевидно, добре розумів і міністр оборони. Тому хотів останні дні свого урядування провести з нами, розрядити тяжкі думи українських військовиків.
На тоді у ВМС України 437 офіцерів не мали посад. Це створювало нервозність і породжувало багато соціальних проблем. Люди не одержували відповідних надбавок, не мали можливості прописатися. Дружини офіцерів не могли без прописки влаштуватися на роботу. Знаючи все це, міністр оборони України силувався розв’язати питання на місцях, зокрема, дав розпорядження начальникам із Мiноборони сформувати штати на кораблях, які споруджувалися. Провів і рішення про призначення на посади кількох офіцерів, що давало їм змогу вчасно одержати чергове військове звання.
Протягом тижня із заяви міністра оборони України стало відомо, що “він не може взяти на себе відповідальність за захист українських південних кордонів, якщо буде ухвалено рішення продати українську частину Чорноморського флоту Росії” (“Агентство “Рейтер”, 11 вересня 1993 р.).
Дехто з керівників на Чорноморському флоті поспішив назвати протокол, підписаний двома президентами, “тріумфом народної мудростi, здорового глузду та політичного розуму”. Координаційна рада офіцерських зборів ЧФ оголосила про свою підтримку Президента Росії й позиції, висловленої на переговорах у Масандрі. Вона вимагала чимшвидше взяти флот із його береговою інфраструктурою під юрисдикцію Росії.
Загалом результати зустрічі керівників двох держав внесли ще більше хаосу. Старі угоди втрачали силу, а новий документ ще не набрав чинності. Він був такий поверховий, що кожна зі сторін трактувала його по-своєму. І не лише словами.