Анатомія неоголошеної війни
- Автор: Савченко Микола Олексійович
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Українська перспектива
- ISBN: 966-7243-20-6
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Анатомія неоголошеної війни». Краткое содержание книги:
Наведено факти взаємодії командної ланки ЧФ з по-сепаратистському налаштованими організаціями, партіями та депутатами кримського парламенту і колишнім президентом Криму. Розкривається ряд серйозних помилок окремих керівників України, через які не вдалося своєчасно розв’язати проблему чорноморського флоту. особливе місце займає розповідь про скорумпованість вищих чинів чорноморського флоту, про розпродаж, розкрадання та вивезення цінного майна.
Важливу увагу приділено портретам тих, хто створював Військово-Морські Сили України, показано успіхи і патріотизм цих людей, а також їхні помилки. Читач узнає про основні етапи будівництва українських ВМС з 1991 до 1997 року.
8 жовтня Указом Президента України командувачем Військово-Морських Сил України призначено віце-адмірала Володимира Герасимовича Безкоровайного. До цього призначення останні три місяці він був представником міністра оборони України при Військово-Морських Силах України. Зовнішній вигляд його — заповзятий, бадьорий — аж ніяк не показував на сорок дев’ять років, хоч майже двадцять сім із них він прослужив на Крайній Півночі. Його туди направили 1967 року після закінчення штурманського факультету Каспійського вищого військово-морського училища на посаду командира електронавiгаційної групи атомного підводного човна. До призначення 1988 року начальником штабу флотилії атомних підводних човнів Безкоровайний пройшов усі командирські посади, закінчив Військово-Морську академію. Від 1990 року — командувач флотилії атомоходів. Того ж року закінчив Вищі академічні курси Академії Генерального штабу й захистив кандидатську дисертацію з оперативного мистецтва.
Уже з перших днів перебування на посаді ми відчули його жорсткий стиль керівництва. На засідання Військової ради — перше з його участю — викликали командира сторожового корабля “Гетьман Сагайдачний” капітана 3-го рангу В. Катушенка. Перед тим у його екіпажі сталося лихо — повісився матрос. Офіцера заслухали. Віце-адмірал порушив питання про звільнення його від командування екіпажем. Командира невдовзі справді зняли з посади.
Не всі офіцери штабу тоді однозначно підтримали такі суворі методи командувача. Не подобалося, що він затягував із призначеннями на посади, самовільно переставляв кадри. Незабаром Володимир Безкоровайний сам зрозумів, що за відсутності припливу необхідних високопрофесiйних кадрів працювати доведеться з тими, хто є.
Дуже жорстку позицію адмірал обрав стосовно тих, хто занурився в політику. На зборах Спілки офіцерів ВМС командувач попередив: тільки-но перша-ліпша заява до керівників України обмине командування ВМС і Міністерство оборони, на організаторів чекатиме серйозне покарання аж до звільнення в запас. Попередження відіграло свою роль: жодна заява після цього так і не побачила світ у пресі. Ця організація мала щезнути з суспільного життя. Тому її керівник капітан 1-го рангу Євген Лупаков запропонував знову “піти в підпілля”, як це було на ЧФ. Пізніше, коли Євген Лупаков став депутатом Верховної Ради України, Севастопольське відділення СОУ очолив капітан 1-го рангу запасу Віктор Задоян.
Безкоровайний надумав докорінно змінити й підхід до проблеми відносин ВМС та ЧФ. Він вважав за краще перейти від конфронтацiї до співробітництва і встановити ділові стосунки. Приклад подав сам на зустрiчі з Едуардом Балтiним. Зустріч була перспективна. Ще на Півночі, коли Балтiн командував дивізією, Безкоровайний був у нього начальником штабу.
Проте цим добрим намірам не судилося збутися. Новий виток напруги почався з повідомлення командування Чорноморського флоту, надісланого Військово-Морським Силам України. В ньому йшлося, що сім’ям українських моряків надається в третьому кварталі цього року лише п’ять квартир, замість запланованих 53. Було зовсім зігноровано попередні домовленості, які полягали в тому, що з усього збудованого житла 75% відійде ЧФ і 25% — ВМС України, тобто за кількістю безквартирних військовослужбовців. Тоді як 1993 року, згідно з довідкою колишнього начальника фінансової служби полковника М. Макарова, за півроку Росія виділила на спорудження житла тільки четверту частину коштів.
Щоб уникнути ймовірного конфлікту при розподілі житла і одержати свою четверту частину квартир, командування ВМС України звернулося до міської державної адміністрації. Задля цього було створено спеціальну експертну комісію. Вона ретельно вивчила всі документи і запропонувала обом сторонам зберегти реальний порядок розподілу житла, тобто 75% — ЧФ, 25% — ВМС. Проте цю рекомендацію командування Чорноморського флоту знехтувало — замість 53 у розпорядження ВМС надійшло лише 5 квартир.
Після отакого шахрайства добрі взаємини між двома командувачами зіпсувалися. Їм важко було порозумітися, спільно розв’язувати органiзаційні питання. Поставали перепони у дальшому будівництві ВМС. І все ж Військово-Морськi Сили долали їх як могли.
21 листопада 1993 року вперше зайшов до Севастополя малий протичовновий корабель “Луцьк”. Це був четвертий корабель, збудований саме для Військово-Морських Сил України. Його командиром став капітан 3-го рангу Віктор Заремба. Спорудили корабель на “Ленінськiй кузні” в Києві. До того часу в Військово-Морських Силах сформувалися з’єднання надводних кораблів, підрозділ морської піхоти, майже двадцять різноманітних частин. На 60 відсотків було вкомплектовано штаб ВМС України. Крім того, угруповувалися екіпажі на кораблях, які ще перебували на верф’ях і заводах: ракетний крейсер “Україна”, сторожовий корабель “Гетьман Байда Вишневецький” та інші. До кінця навчального року вперше було виконано план оперативної та мобілізаційної підготовки. Перевірка показала, що рівень підготовки штабу й органів управління супроти попереднього року помітно зріс. Ми активніше брали участь у життєдіяльностi міста і Криму. Добре запам’ятався такий випадок.