Щоденник Миколки Синицина
- Автор: Носов Николай Николаевич
- Год: 1973
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Іван Сподаренко
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Щоденник Миколки Синицина». Краткое содержание книги:
До цієї збірки ввійшли твори, які українською мовою ще не видавалися:
Щоденник Миколки Синицина (Повість)
ОПОВІДАННЯ:
Мишкова каша
Дружок
Телефон
Бенгальські вогні
Тук-Тук-Тук
Городники
Фантазери
Сашко
Метро
Льодяник
Автомобіль
Витівники
Латка
Шурко в дідуся
Ляпка
Про Гену
Замазка
Винахідливість
Пригоди Толі Клюквіна
— Правильно! — підтвердив батько. — Лічимо далі…
Так він рахував, рахував, і в нього вийшла ціла тонна, та ще з гаком.
— Глянь, — з подивом сказав він. — Цілу тонну заліза зібрав! Це ж треба! Хто ж ти тепер у нас?
— Напевне, відмінник чи ударник, не знаю точно, — відповів Гена.
— Не знаєш? А я знаю! — закричав раптом батько і грюкнув кулаком по столу. — Ти крутій! Шахрай! Трутень ти, ось хто! Дармоїд!
— Який да-дармоїд? — заїкаючись від переляку, запитав Гена.
— Не знаєш, які дармоїди бувають?
— Не-не-не знаю.
— Ну, це ті, що самі не працюють, а намагаються влаштуватись так, щоб за них інші працювали.
— Я не намагаюсь… не намагаюсь, — пробелькотів Гена.
— Не намагаєшся? — закричав батько страшним голосом. — А хто щодня на санках катається, а дома бреше, що брухт збирає? Де записка? Зізнавайся, негідний!
— Яка за-за-записка?
— Ніби не знаєш! Записка, яку тобі Антоніна Іванівна дала.
— У мене нема.
— Де ж вона?
— Я її у сміттєпровід викинув.
— А, у сміттєпровід! — загримів батько і грюкнув кулаком по столу з такою силою, що задзвенів посуд. — Тобі для того дали записку, щоб ти її у сміттєпровід кидав?
— Ну, заспокойся, будь ласка, — почала благати мама. — До смерті перелякаєш дитину.
— Перелякаєш його! Авжеж! Він сам кого хочеш перелякає. Подумати лишень — так брехати! Тонну заліза зібрав! На Дошку пошани вивісили! Це ж ганьба! Як я людям в очі дивитимусь!
— Навіщо ж кричати? Його покарати треба, а кричати — це непедагогічно. Дитина може втратити апетит, — сказала мама.
— Думаю, що апетиту він не втратить, — сказав тато, — а що покарати слід, це я й сам знаю.
Тато ще довго соромив Гену. Гена просив у нього вибачення, присягався, що тепер нізащо не буде на санках кататись і завжди збиратиме брухт. Але батько не погодився йому вибачити. Закінчилася справа тим, що Гену вельми покарали. Як покарали, говорити не варт. Кожен сам знає, які покарання бувають. Загалом, покарали його, і все.
А цього року Гена справді вже не катався більше на санках, бо зима незабаром закінчилась і сніг розтанув. Але й брухт йому теж не довелося збирати, бо навчальний рік підійшов до кінця і дітям треба було посилено вчитися, щоб перейти до наступного класу з добрими оцінками. В них у школі цього року ніхто більше не збирав брухту.
ЗАМАЗКА
Одного разу скляр замазував на зиму рами, а Костик та Сашко стояли поряд і дивились. Коли скляр пішов, вони відколупали од вікон замазку і заходилися ліпити з неї звірів. Тільки звірі у них не виходили. Тоді Костик зліпив гадюку й каже Сашкові:
— Подивися, що в мене вийшло.
Сашко подививсь і каже:
— Ліверна ковбаса.
Костик образився і сховав замазку в кишеню. Потім вони пішли в кіно. Сашко все непокоївся і питав:
— Де замазка?
А Костик відповідав:
— Ось вона, в кишені. Не з'їм я її!
У кіно вони взяли квитки і купили два м'ятні пряники. Раптом задзеленчав дзвоник. Костик кинувся займати місце, а Сашко застряв десь. От Костик зайняв два місця. На одне сам сів, а на друге поклав замазку. Раптом прийшов незнайомий громадянин і сів на замазку.
Костик каже:
— Це місце зайняте, тут Сашко сидить.
— Який такий Сашко? Тут я сиджу, — сказав громадянин.
Тут прибіг Сашко і сів поруч з іншого боку.
— Де замазка? — питає.
— Тихіше! — прошепотів Костик і подивився скоса на громадянина.
— Хто це? — питає Сашко.
— Не знаю.
— Чого ж ти його боїшся?
— Він на замазці сидить.
— Навіщо ж ти віддав йому?
— Я не давав, а він сів.
— То забери!
Тут погасло світло і розпочалося кіно.
— Дядечку, — сказав Костик, — віддайте замазку.
— Яку замазку?
— Котру ми з вікна виколупали.
— З вікна виколупали?
— Атож. Віддайте, дядю!
— Та я ж не брав у вас!
— Ми знаємо, що не брали. Ви сидите на ній.
— Сиджу?!
— Атож.
Громадянин підскочив на стільці.
— Чого ж ти раніше мовчав, негідний?
— Та я ж казав вам, що місце зайняте.
— Коли ж ти казав? Коли я уже сів!
— Звідки ж я знав, що ви сядете?
Громадянин підвівся і заходився нишпорити на стільці.
— Ну, де ж ваша замазка, лиходії? — пробурчав він.
— Стривайте, ось вона! — сказав Костик.
— Де?
— Ось, на стільці розмазалась. Ми зараз зчистимо.
— Зчищайте швидше, негідні! — гарячкував громадянин.
— Сідайте! — кричали на них ззаду.