Щоденник Миколки Синицина

Гена був загалом хороший хлопчик. Нівроку собі хлопчина. Як мовиться, не гірший за інших діток. Цілком здоровий, рум'яний, обличчя кругленьке, ніс кругленький, уся голова загалом кругленька. А шия у нього була коротка. Майже зовсім шиї не було. Тобто шию, звичайно, він мав, але її можна було розгледіти лише влітку, коли Гена ходив у майці чи в сорочці з відкритим коміром. А взимку, коли він надівав теплу курточку чи пальто, шиї не було видно, і здавалося, що його кругла голова лежала прямо на плечах, неначе кавун на тарелі. Але це, звичайно, не таке вже й велике лихо, бо в багатьох хлопців, поки вони ще маленькі, шия буває коротенька, а коли вони підростуть, то й шия стає довшою.

Загалом це була не така вже й велика вада.

Головна вада Гени полягала в тому, що він любив іноді брехнути. Тобто він не те щоб брехав, як мовиться, без ніякого сорому. Ні, цього за ним не водилося. Правильніше сказати, він не завжди казав правду.

Зрештою, з ким цього не буває! Іншим разом хоч і не хочеш, а збрешеш і навіть сам не помітиш, як це вийшло.

А вчився Гена так собі. Як мовиться, не гірше за інших. Загалом поганенько вчився. Були в нього в щоденникові трійки, іноді траплялись і двійки. Але це, звичайно, лише в ті дні, коли тато й мама послаблювали свою увагу й не дуже стежили, щоб він своєчасно робив уроки.

Та головне, як уже сказано, було те, що він іноді говорив неправду, тобто брехав іноді так, що себе не тямив. За це одного разу він був вельми покараний.

Трапилося це взимку, коли в його школі збирали брухт. Діти задумали допомогти державі — збирати брухт для заводів. Вони навіть ухвалили змагатися між собою, хто збере більше, а переможців вміщувати на Дошку пошани.

Гена теж поклав собі змагатись. Але першого дня, коли він пішов по брухт, то зустрів на подвір'ї свого друга Гошу.

Цей Гоша худорлявенький, маленький хлопчик, мало не на цілий рік молодший за Гену.

Але Гена з ним дуже приятелював, бо Гоша був розумний і завжди вигадував що-небудь цікаве.

Так сталось і цього разу. Побачивши Гену, Гоша запитав:

— Ти куди це розігнався?

— Іду збирати брухт, — сказав Гена.

— Ходімо краще з крижаної гірки кататися. На сусідньому подвір'ї хлопці гарну гірку зробили.

Вони подалися на сусіднє подвір'я і заходились кататися з гірки. Санок у них не було, тому вони з'їжджали просто на ногах. Тільки це було не дуже зручно, бо щоразу доводилось їхати спочатку стоячи, а тоді вже лежачи на животі, на боці, а іншим разом і на спині.

Нарешті Гоша сказав:

— Так кататись невигідно. Можна роз'юшити носа. Піди-но ти краще додому по санки. У тебе ж є санки.

Гена пішов додому, дістався на кухню і взяв санки. Мама побачила й каже:

— Навіщо санки? Ти ж пішов збирати брухт.

— А я возитиму брухт на санках, — пояснив Гена. — Він же важкий. У руках багато не понесеш, а на санках значно легше.

— А, — сказала мама. — Ну йди.

Цілий день Гена катався з Гошею на санках і аж надвечір повернувся додому. Все пальто в нього було в снігу.

— Де ж ти пропадав стільки часу? — запитала мама.

— Збирав брухт.

— Невже для цього треба було так вивалятись у снігу?

— Ну, це ми на зворотному шляху з хлопцями трохи в сніжки погралися, — пояснив Гена.

— Нічого собі — трохи! — похитала головою мама.

— А багато ти зібрав брухту? — запитав Гену тато.

— Сорок три кілограми, — не задумуючись, збрехав Гена.

— Молодець! — похвалив тато і взявся вираховувати, скільки це буде пудів.

— Хто ж тепер на пуди лічить? — сказала мама. — Тепер усі лічать на кілограми.