Країна Моксель, або Московія. Книга 3
- Автор: Билинский Владимир
- Серия: Країна Моксель #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Країна Моксель, або Московія. Книга 3». Краткое содержание книги:
Читач дізнається, чому в офіційній радянській історіографії замовчувалася правда про московитів і Московське князівство.
Книжку можна рекомендувати студентам і викладачам вузів як навчальний посібник.
Проте жіночий Ризположенський монастир, розташований у місті, був повністю збережений і отримав охоронну грамоту (ярлик] від хана Батия.
Послухаймо церковне свідчення: «Ризположенський, жіночий, 2 класу (монастир. — В. Б.), в повітовому місті Суздалі; існує з 1207 року… Під час Батиєвого нашестя, в 1237 році, коли Препод(обна) Єфросинія (інокиня. — В. Б.) була ще жива, місто Суздаль розорили Татари; обитель же збережена (разом із монахинями. — В. Б.) молитвами її і залишилася неушкодженою» [43, с. 41].
Молитва, звичайно, — дуже сильний засіб, але не варто помилятися. Оскільки хан Батий зі своїми братами та полководцями сповідували іншу релігію, то й для збереження монастиря та його монахинь потрібні були інші аргументи. Ними, згідно з Ясою Чингісхана, могли стати лише послух і покора. Що й зробив Суздальський Ризположенський монастир. Тут брехати недоречно.
Ми бачимо цілком конкретні вчинки: покірність та визнання влади й законів Чингісидів. Яса починала діяти!
Дуже важливо простежити, як відбувався процес завоювання країни Моксель. За твердженням арабських і перських істориків, завоювання лісистої, дикої території відбувалося методом звичайної облави: оточення місцевості з усіх боків та її прочісування. Тому було обрано зимову пору року, коли скрізь залишаються сліди життєдіяльності людини.
Нагадаю ще раз читачам: меряни, які на той час населяли ростово–суздальську землю, як і всі їхні фінські одноплемінники, жили розрізнено, дрібними общинами. Навіть М. М. Карамзін, говорячи про кінець XIV століття, засвідчив: «Достеменно невідомо, скільки ми щорічно давали Ханам, але відомо, що в 1384 році з кожного села збирали для них близько 12 золотників срібла, а село складалося тоді зазвичай із двох або трьох дворів» [41, том V, с. 207].
Такою є дійсність, і брехні вона не терпить. Пора року (зима) і метод завоювання (облава) були найсприятливішими та економічно найвигіднішими. Місту країні Моксель була нікчемна кількість, та й більшість із них мало відрізнялися від сіл, хіба що кількістю дворів. Але навіть найбільші з них, такі як Рязань (Стара), Володимир, Суздаль і Ростов, не мали більше ніж по 2 тисячі населення, що й засвідчили археологічні розкопки середини XIX століття Тут куди не кинь—всюди історичний клин, який відсікає московську облуду.
Великий історик XIII століття Ала–ат–дін Ата–мелік Джувейні (1226–1283) у книзі «Історія завойовника світу» описав факт і процес завоювання країни Моксель у 1237–1238 роках. Книга написана по живих слідах — у 1252–1260 роках. Саме в 1253–1254 роках Джувейні відвідував Каракорум і Золоту Орду, коли в районі теперішнього міста Чу збиралася військова сила для завоювання Хулагу–ханом земель стародавньої Персії та її сусідів.
Ось слова Джувейні:
«Коли каан (Угетай) посів престол… царства, він (Бату) підпорядкував і підкорив геть усі ті краї, які були по сусідству з ним: решту (землі) кипчаків, аланів, асів, русів та інші країни, як–от: Булкар, М. к. с. та ін.» [46, с. 21].
Тут історик Джувейні дуже чітко зафіксував дві сусідні країни: Булгар (Волзька Булгарія) та М. к. с. (Моксель), які підкорив хан Батий одну за одною. Далі в тій самій книзі радянські «письменники історії», видаючи Джувейні, чомусь звели все не до підкорення країн, а до завоювання міст. Перекладали, так би мовити, по–радянськи: чим брехливіше, тим краще.
Але, читаючи матеріал, навіть необізнані читачі зрозуміють: у Джувейні йшлося про підкорення та завоювання двох окремих країн. Ось чому безцінний історичний матеріал В. Г. Тизенгаузена, відібраний ним з першоджерел, так ніколи й не було надруковано в повному обсязі, а тільки дозовано. Для величезного скарбу Джувейні — «Історії завойовника світу» — у двох книгах знайшлося лише п’ять (!) сторінок. А йдеться про людину — сучасника великих завоювань 1236–1280 років.
Послухаймо страшні свідчення Джувейні: «Спершу вони (царевичі) силою та штурмом взяли місто Булгар, відоме в світі через недоступність місцевості та велику кількість населення. Для прикладу подібним до них, жителів його (частково) вбили, а (частково) полонили. Звідти вони (царевичі) подалися в землі Русі (країну Моксель. — В. Б.) і підкорили області її до міста М. к. с., жителів якого, через їх чисельність, було як мурашні та саранчі, а околиці були покриті болотами і настільки густим лісом, що в ньому й змії не пролізти. Царевичі разом оточили (місто) з різних сторін і спершу з кожного боку облаштували таку широку дорогу, що могли проїхати поряд три–чотири вози, а потім навпроти стін його виставили метальні машини. Через декілька днів вони залишили від цього міста хіба що назву його, а знайшли (там) багато здобичі. Вони віддали наказ відрізати людям праве вухо. Нарахували 270 000 вух. Звідти царевичі вирішили вернутися» [46, с. 23].