Країна Моксель, або Московія. Книга 3
- Автор: Билинский Владимир
- Серия: Країна Моксель #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Країна Моксель, або Московія. Книга 3». Краткое содержание книги:
Читач дізнається, чому в офіційній радянській історіографії замовчувалася правда про московитів і Московське князівство.
Книжку можна рекомендувати студентам і викладачам вузів як навчальний посібник.
Сподіваюся, всі розуміють, що ханські ярлики московським митрополитам і князям є найвагомішими документами, які дійшли до наших часів. І хоча московські царі у своєму шовіністичному запалі трохи попсували ці великі реліквії, але ми будемо користуватися фактологічним матеріалом тих ярликів, який не викликає жодних сумнівів. Хоча сам процес московської фальсифікації ханських ярликів, коли замість оригіналів пропонують декілька варіантів перекладів, говорить про велику московську історичну брехню. Єдиний документ не міг мати декілька перекладів (короткого, розширеного, змішаного та інших). Тим більше, що ще в середині XIX століття в московських архівах зберігалися сотні оригіналів документів, починаючи з грамот хана Батия.
Я вже писав, що «в описі Царського Архіву, надрукованому в Актах Археографічної Експедиції, т. І, на стор. 345 (зробленій в 1836–1838 роках. — В. Б.) сказано: «Короб 148. А в нім дефтері старі від Батия та від інших царів, перекладу їх нема…» [33, с. 35].
Скільки ще подібних ящиків з оригіналами документів було вилучено у народів та запроторено в московські тайники — хіба що Бог знає. Хоча тільки М. М. Бантиш–Каменський (1737–1814), О. Ф. Малиновський (1762–1840), А. К. Казим–Бек (1802–1870), М. А. Оболенський (1805–1873), які мали доступ до засекречених тайників, говорили про багато сотень. Говорили між іншим, ніби їх той прихований матеріал не турбував.
Вернімося, однак, до часів хана Батия. Ось що пише професор Ілля Миколайович Березін (1818–1896) у праці «Внутрішній порядок Золотої Орди (за ханськими ярликами)», виданій у 1850 році:
«Верховна влада в Золотій Орді належить Ханові. Сучасники висловлюються про Великого Хана так: «Імператор татарський має дивовижну владу над усіма. Ніхто не сміє жити ніде, крім того місця, яке він йому призначить. Він визначає, де кочувати воєводам, тисяцькі — сотникам, сотники — десятникам. Понад це—що б він не наказав, у який час і де б то не було: чи на війну, чи на смерть, чи на життя — все це виконують… беззаперечно… Подібними ж правами користувалися Золотоординські Хани, спершу як представники Великого Хана в Поволжі, а потім як самостійні володарі… При Ханові була рада з перших сановників, яка, втім, не обмежувала влади Хана, а допомагала йому в управлінні. Єдиним обмеженням ханської волі служила Яса» [40, с. 39–40].
Таку державну владу з 1238 року отримала ростово–суздальська земля. Характерно, що по всьому улусу були посаджені або баскаки, або даруги. Російські історики заперечують факт присутності даруг у Володимирському улусі. Адже даруга — це, по суті, прямий правитель, а отже, в такому разі московський князь—звичайне п’яте колесо до воза.
Послухаймо професора І. М. Березіна: «даруга був начальником області (улусу. — В. Б.) або міста, або, врешті, повіту, і тому він відповідає теперішнім або губернатору, або городничому, або, врешті, справникові…» [33, с. 45].
У своїй «Історії» В. М. Татіщев згадує імена даруг, які правили в ростово–суздальській землі. Але найцікавіше те, що історик навіть зафіксував московського даругу — Мін–Булата. Тепер ви розумієте, чому Катерина II так прискіпливо стежила за «Історією» Татіщева, чому всюди вилучала його рукописи, їх копії і таке інше; чому праця В. М. Татіщева видана «з досить недоладного, поганого списку» і чому його звинувачували у використанні «неіснуючих історичних джерел». Навіть необізнаній людині відомо, що, зрештою, не в назві справа; чи то баскак, чи то даруга. Справа в тім, що вся країна Моксель (великі Володимирське і Рязанське князівства) стали власністю Чингісидів, і тільки хан Батий вирішував, що мають робити майбутні московити. Навіть життя московитів стало власністю хана Золотої Орди. Це аксіома того часу, подобається вона комусь чи ні.
Щоб установити істину, зазначимо: в «ханських ярликах російським митрополитам», у п’ятьох із них, згадуються даруги. Послухаймо І. М. Березіна:
«В російських перекладах ярликів згадуються даруги (дорога 1, 2, 4, 6 і 7 ярл.), які діляться на волосних, міських та сільських (2, 4, 6 і 7 ярл.), і баскаки (1, 5 ярл.), які діляться на людських та наших баскаків (5 ярл.)» [33, с. 46].
До речі, коли в XVI столітті розпалася Золота (Велика) Орда, то Московія, почавши прибирати до рук уламки імперії, недовго мудрувала, тому що всі підкорені землі наповнила старими законами Золотої Орди. Очолювали землі ті ж самі даруги. Навіть нову назву полінувалися придумати. Послухаймо: