Країна Моксель, або Московія. Книга 3
- Автор: Билинский Владимир
- Серия: Країна Моксель #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Країна Моксель, або Московія. Книга 3». Краткое содержание книги:
Читач дізнається, чому в офіційній радянській історіографії замовчувалася правда про московитів і Московське князівство.
Книжку можна рекомендувати студентам і викладачам вузів як навчальний посібник.
Звертаю увагу читачів на той факт, що вже в ті роки в імперії Чингісидів діяв звід законів— так звана Яса Чингісхана.
«Як сповіщає перський історик… Джувейні, всі закони та постанови Чингіз–Хана, згідно з його бажанням, були записані в книгах, і це зібрання дістало назву великої яси, відомої іншим народам під іменем Чингіз–Ханової яси» [40, с. 23–24].
Яси Чингісхана дотримувалися всюди, де правили Чингісиди. «Батий, засновник Золотоординського царства, висловлювався точно так само (як Чингісхан. — В. Б.): «Всякий, хто порушить Ясу, позбудеться голови», — засвідчує російський професор Ілля Миколайович Березін (1818–1896), знаменитий учень знаменитого професорам. Казем–Бека [40, с. 22].
Понад 40 років І. М. Березін був професором Петербурзького університету, тобто заслуговував повної довіри з боку московитів.
Навіщо я про це пишу? А ось навіщо: якщо читачі почнуть читати «загальноросійські літописні зводи» катерининської «Комісії», то звернуть увагу — виходить, ніби всі рязанські, ростово–суздальські князі й міста тих земель не підкорилися волі хана Батия, а стали на свій захист. Це відверта неправда! Такого не сталося!
Чимало князів, єпископів, міст, сіл, монастирів, церков тощо прийняли умови хана й увійшли до складу єдиної держави, схиливши голови перед ханом.
Весь секрет у тому, що Яса Чингісхана вимагала смерті кожного, хто підняв зброю на татар або, не підкорившись, тікав від завойовників.
«Чингіс–Ханова яса забороняє брехню, крадіжку, перелюб, приписує любити ближнього, як самого себе, не чинити кривд і забувати їх назавжди, щадити країни і міста, які підкоряються добровільно, звільняти від усякого податку і шанувати храми, присвячені Богові, а також і служителів його» [40, с. 32].
Такою є правда, і про неї слід пам’ятати.
Ще раз свідчимо: перша зустріч рязанських князів із Батиєм та його полководцями відбулася пізньої осені 1237 року на річці Воронеж. Я на цьому акцентую увагу читачів тому, що далі сталася подія, яку російська історична наука замовчує.
У зв’язку з тим, що Великий князь рязанський відмовився підкоритися ханові, Батий рушив зі своїми військами підкорювати країну Моксель. Таким спільним іменем у ті часи називалися всі князівства рязанської та ростово–суздальської земель. У другій книзі цій назві присвячено окремий розділ («Післямова»).
А далі розгортайте карту — і дивіться. Першим монастирем, який трапився на шляху військ хана Батия, став Богословський монастир. До речі, він був єдиним монастирем у сучасній Рязанській області, заснованим до 1237 року. І щоб далі не плутати, нагадаю читачам декілька істин із минулого—звичайних, географічних.
«Рязань Стара, городище (пл. 48 га) на правому березі р. Оки, поблизу м. Спаська, залишки колишньої столиці (в 12–13 ст.) Рязанського князівства. Вперше м. Рязань згадується у літописі під 1096… В 1237 місто було зруйноване монголо–татарами і поступово занепало. В сер(едині) 14 ст. столиця Рязанського князівства була перенесена до м. Переяславля Рязанського (зараз м. Рязань)…» [18, том 22, с. 469].
І ще одне географічне уточнення:
«Початково Р(язанню) наз(ивав)ся центр Рязанського князівства, розташований за 50 км на півд(енний) сх(ід) від суч(асної) Р(язані), тепер городище Рязань Стара» [18, том 22, с. 468].
Отже, Богословський чоловічий монастир розташовувався неподалік Старої Рязані, але був поза межами міста. Війська Батия підійшли до Рязані та Богословського монастиря одночасно, але поставилися до них по–різному: місто захопили і спалили, більшість мешканців або знищили, або взяли в полон (по суті, в рабство). Монастир же вцілів і процвітав протягом століть.
Жоден хан Золотої Орди за три сторіччя не чіпав ні власності, ні монахів монастиря. Цю велику таємницю московити завжди замовчували і підводили під неї якусь міфічну байку. Але все було до абсурду буденно та просто: Батий від святих отців Богословського монастиря отримав благословення на завоювання країни Моксель.
Увійшовши в чужу землю і знаючи, що та земля має свого Бога, інакшого, як у Батиєвій країні, хан попросив монахів Богословського монастиря про благословенну молитву до їхнього Єдиного Бога. І, без сумніву, ігумен монастиря з монахами схилили голови перед Батиєм та його полководцями і дали ханові благословення на захоплення країни Моксель. І не дивуйтеся: тут нема нічого протиприродного, якщо послуговуватися логікою того часу і тих монахів. Монахи з ігуменом були тільки недавно охрещеними фінами і чітко знали від своїх владик, що «всяка влада — від Бога». Влада князя Рюриковича і його дружини теж була прийшлою. Тому монахи Богословського монастиря нічого надзвичайного не зробили. А оповідки про московський патріотизм — це всього–навсього вигадки наступних століть.