Темна вежа. Темна вежа VII

Роланд дивився на обличчя, риси якого вже стиралися, думаючи про те, як мало лишилося від жінки, чия одержимість — дитятко, дитятко, завжди лише дитятко, — мало не поклала край їхньому походу. А без них хто лишився б протистояти Багряному Королю та його диявольськи розумному радникові? Джон Каллем, Аарон Діпно та Мозер Карвер. Троє чоловіків, і одного з них точила чорнорота хвороба, яку Едді називав канцером.

«Як багато ти накоїла, — подумав він, роздивляючись запорошене напіврозпале обличчя. — І втнула б ще більше, еге ж, без упину і без усякого сорому. Як на мене, то так і загине світ. Він стане жертвою любові, а не ненависті. Бо ж любов завжди спричинялася до більших руйнувань».

Він нахилився вперед, вдихнув запах, що навіював спогад про старі квіти і задавнені прянощі, й дмухнув. І щось віддалено схоже обрисами на голову розлетілося, як пух молочаю чи кульбабки.

— Вона не бажала зла Всесвітові, — мовила Сюзанна не зовсім рівним голосом. — Вона лише прагнула того, на що має право кожна жінка: народити дитину. Любити й виховувати її.

— Еге ж, — погодився Роланд. — Правду кажеш. І від цього її смерть здається такою чорною.

— Часом я думаю, що нам усім було б краще, якби люди, в яких лише добрі наміри, заповзли кудись і здохли, — озвався Едді.

— Тоді й нам довелося б сконати, Великий Ед, — зауважив Джейк.

Усі замислилися, й Едді впіймав себе на думці про тих, кого вони вже вбили своїми найліпшими намірами. До лихих йому діла не було, проте решта… Сюзен, втрачена кохана Роланда, була лише однією з них.