Темна вежа. Темна вежа VII

Коли Роланд переступив через поріг, Едді вже підхопив Сюзанну на руки й пригортав її до себе. Хлопчик підвів погляд на стрільця. Жоден з них не всміхнувся. Юк, що сидів біля Джейкових ніг, усміхався за них обох.

— Хайл, Джейку, — промовив Роланд.

— Хайл, батьку.

— Ти бажаєш так мене звати?

Джейк кивнув.

— Так, якщо можна.

— Більшої радості для мене й бути не може, — сказав Роланд і повільно, наче людина, яка робить щось геть незвичне, простягнув руки. Серйозно дивлячись на нього знизу вгору, не відриваючи свого погляду від Роландового обличчя, хлопчик Джейк наблизився до нього впритул і чекав, поки ті вбивчі руки зімкнуться на його спині. Він би ніколи не наважився сказати, як довго він про це мріяв.

А тим часом Сюзанна вкривала обличчя Едді поцілунками.

— Вони мало не схопили Джейка, — розповідала вона. — Я сиділа на своєму боці дверей… і така була змучена, що закуняла. А він, мабуть, разів зо три-чотири мене кликав, поки я не…

Пізніше він вислухає її розповідь, кожне слово, до самого кінця. Пізніше в них буде час на розмови. Але наразі він притулив руку до її грудей — до лівої груді, щоб відчути сильне рівне биття її серця, — й обірвав потік слів поцілунком.

А Джейк мовчав. Він стояв, повернувши голову, притулившись щокою до Роландових грудей. Його очі були заплющені. Він вдихав запах дощу, пилу й крові зі стрільцевої сорочки. Думав про своїх батьків, яких втратив назавше, про свого друга Бенні, тепер уже небіжчика, про панотця, якого врешті-решт наздогнали всі ті, від кого він так довго тікав. Чоловік, якого він обіймав, уже якось зрадив його заради Вежі, дозволив йому впасти, і Джейк не був певен, що це більше не повториться. Безперечно, попереду в них був ще довжелезний шлях, і важкою буде кожна миля. Та все одно — тієї миті він тішився. Його розум утихомирився, і в зболеній душі запанував спокій. Достатньо було просто обіймати і відчувати обійми.

Вистачало й того, щоб просто стояти з заплющеними очима й думати: «До мене прийшов мій батько».