Наказано вижити
- Автор: Семенов Юлиан Семенович
- Серия: Штирлиц #9
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Переводчик: Надія Орлова
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Наказано вижити». Краткое содержание книги:
Дія роману, побудованого на документальній основі, відбувається напередодні краху гітлерівського рейху, коли реакціонери з ОСС (нинішнє ЦРУ) намагалися заключити сепаратну угоду з нацистськими ватажками.
Головний герой книги Максим Максимович Ісаєв — Штірліц, дзержинець-інтернаціоналіст, в найтяжчих умовах героїчно виконує свій обов'язок перед Батьківщиною.
Штірліц перебив його; він зрозумів, що Шелленберг десь у самій своїй глибині остаточно зломлений, йому зараз забаглося рівності, в ній він знаходить бодай якусь надію на майбутнє:
— Дагмар — ваша людина? Чи Мюллера?
— Вона — ваша людина, Штірліц. Не треба грати роль шукача правди. Вони всі — істерики. Правдолюби найчастіше народжуються серед пригноблених народів. Вільні люди не шукають правди, а утверджують самих себе; особистість — вища правда буття.
— Браво! Надішліть цю тираду, надрукувавши її на друкарській машинці, конфіскованій у комуністів, особисто фюреру!
— Ви збожеволіли? — діловито запитав Шелленберг.
— У мене є рапорт Шлага. — Штірліц витяг з кишені аркуш паперу. — Копії я не знімав… Це стенограма розмови Вольфа з Даллесом… Прочитайте там про себе: «Шелленберг, будучи інтелектуалом, до трепету ненавидить фюрера…» То що ж ви скажете мені про Дагмар?
«А як же я?! Мені потрібні контакти на Заході!»
Кальтенбруннер подався в концтабір Флоссбург прямо від Бормана, не заїхавши навіть у головне управління імперської безпеки: справа, яку доручив йому рейхслейтер, була варта того.
…Борман, який приймав Кальтенбруннера в бункері, попросив свого ад'ютанта принести з буфету хорошої кави, звареної із зелених бразільських зерен, пляшку улюбленого айнціану, справжньої баварської горілки з Берхтесгадена, лимонів і мигдалю, обсмаженого в солі; налив у чарки запашного вишнево-яблучного самогонного зілля, випив, цокнувшись із своїм протеже, й сказав:
— Знаєте, що вам треба буде зробити, старина?
— Я не знаю, що мені треба буде зробити, рейхслейтер, але, якщо це в моїй силі, я зроблю.
Борман посміхнувся:
— У тому й принадність завдання, що це не в вашій силі… Треба поїхати в концтабір до адмірала Канаріса й сказати йому ось що: «Деякі зрадники СС, які втратили сором і совість, намагаються домовитися з вашими британськими друзями про те, щоб — продавши їм багатих в'язнів єврейської національності — дістати гарантію їхньої власної недоторканності. Для цього зрадники мають намір не послухатися фюрера і не дати вірним людям СС знищити всіх євреїв, а тіла їхні облити бензином і спалити, щоб не лишилося слідів. Мабуть, у чомусь зрадники досягнуть успіхів і якусь частину євреїв зможуть вивезти в Швецію й Швейцарію, бо переговори в нейтральних країнах уже йдуть. Отже, ви, адмірале, в найближчому майбутньому взагалі нікому не будете потрібні. Вашу провину доведено, і тільки завдяки мені, Ернсту Кальтенбруннеру — так, так, кажіть саме так, — вас досі не повісили на рояльній, тонкій струні, яка ріже шию. Тому я обіцяю вам, що цей концентраційний табір, де разом з вами в сьомій камері сидить ваш лідер Гердлер і пише для мене проект відбудови майбутньої Німеччини, роздавлять танки зелених СС після того, як вас стратять, якщо ви не погодитесь написати мені все про ваші опорні пункти в Іспанії, арабському світі, Англії, Штатах, Латинській Америці — особливо в Латинській Америці. Ми знаємо, що у вас там створено принаймні дев'ять великих банківських і нафтових корпорацій, які мають тенденцію до того, щоб розростатися вшир і вглиб. Ми хочемо мати від вас не тільки номери банківських рахунків і паролі для вільних операцій з їхніми грошима, але, головне, імена тих ваших людей, які і в майбутньому зможуть продовжувати роботу — як на вас, так і на мене. Питання репутації в діловому світі — питання питань; ви розумієте, що в мене є гроші, багато грошей, але мені потрібні бізнесмени з репутацією, які зможуть негайно реалізувати наші капітали, гарантувати, що не тільки надійно їх помістять у сейфи банків, але ми матимемо цілком легальні рахунки. Або ви пишете мені імена цих людей і я влаштовую вашу евакуацію з цього табору в інше місце — цілком безпечне, — або я перестану боротися за ваше життя». Вам ясно завдання, старина? Розумієте, як він викручуватиметься?
— Це я розумію, рейхслейтер… Я розумію, що ви ставите переді мною завдання, яке практично виконати неможливо… Ви вважаєте, що ця безнадійна розмова все-таки доцільна?
Борман випив ще одну чарку й відповів:
— Хто із стародавніх сказав, що «Париж вартий меси»? Ви юрист, повинні пам'ятати…
— Ну, по-перше, цей вираз приписують Генріху IV, але мені здається, що француз не міг відлити таку фразу, треба шукати аналог у стародавніх римлян…