Наказано вижити

— Коли ви відправляєте її?

— Хоч завтра.

— В інтересах мобільності операції забезпечте її грошима… Я знаю з її справи, що вона водить машину… Нехай купить у Швеції автомобіль і їздить до вас на побачення у Копенгаген або у Фленсбург. Краще б у Фленсбург, звідти є прямий зв'язок з моїм кабінетом, датчанам я не вірю, там зараз з усіх сил розвернулись англійці, а вони в техніці — доки, поставлять ще десь свій звукозапис… Коли б доповідали Черчіллю, а то ж по субординації: від капрала до лейтенанта, а кожен лейтенант мріє стати капітаном, потягне інформацію не до того майора, до якого треба, — і наш задум зведеться нанівець.

Мюллер ждав, що Штірліц заперечить, і йому було що заперечити: жінці важко ганяти шістсот кілометрів по нелегкій дорозі від порома до Стокгольма; він, Штірліц, майстерно водить машину, він зжився з машиною, він може за добу встигнути туди й назад; але Штірліц заперечувати не став, а навпаки.

— Я дуже боявся, — озвався він, — що ви примусите мене мотатися по Швеції двічі на тиждень. Сили немає…

— А ви кажете, я не ціную вас… Я ціную вас дуже, нехай їздить шведська німкеня, чи, точніше, німецька шведка, як приємно покататися по країні, де вздовж траси відкриті ресторанчики, подають добряче м'ясо і не треба падати в кювет під час нальотів російських штурмовиків… Але до Швейцарії з цим вашим євреєм доведеться кілька разів з'їздити, я не можу доручити з ним зв'язок нікому іншому — ні я, ні Шелленберг, ви розумієте… Не перечте, туди їздити набагато ближче, призначте йому зустрічі в Базелі… Ну, а що ви мені скажете з приводу того, про що ми розмовляли після філармонії?

— Мені здається, — мовив Штірліц, — що відповісти на ті запитання, яких ви торкнулися, неможливо.

— Чому?

— Тому що Шелленберг з вами нещирий. Він веде свою партію, не відкриває вам усіх тонкощів, він любимчик Гіммлера, він може дозволити собі обходити вас. Але мені здається, що, виконуючи його доручення, ми все-таки маємо шанс наблизитися до розгадки його таємниці. Мабуть, він використовує мене, як підсадну качку, він дозволяє цілитися в мене як стрільцям з ВСС, так і охотникам НКВС… Мені здається, якщо Дагмар і Рубенау стануть моїми друзями й працюватимуть по першому класу, багато чого проясниться… Ваша правда, якби я запитав Шелленберга про все це позорище, я безглуздо загинув би в його кабінеті. А коли вже судилося загинути, то треба хоч знати, в ім'я чого…

— В ім'я життя, — буркнув Мюллер. — Так що опрацьовуйте обидві лінії — і цю шведку, й Рубенау в Швейцарії. І підключіть там свого пастора. Я чомусь дуже вірю, що саме в Швейцарії ви підійдете якнайближче до розгадки цієї справи…

«Я був певен, — подумав Штірліц, — що він закриє для мене й Швейцарію… Може, я панікую? Коли б він мене підозрював, то ні про яку Швейцарію не могло бути й мови, яка різниця, Швеція чи Швейцарія? А втім, з Швеції ближче додому — через Фінляндію, там наші. То й що? А з Женеви п'ять годин їзди до Парижа… Фу, я просто тупію! Адже і в Стокгольмі, і в Берні є радянські посольства зрештою!»