Книга пригод 3

Коли я разом з абатисою сидів унизу в її кімнаті, що вся була просякнута затхлим духом монастирського вина, я так затужив за невинною грою музи і мене охопила така огида до хитрих вивертів застуканої зненацька брехухи, що я вирішив одразу ж покласти всьому край. Облачена духовним саном баба мусила розповісти мені, як їй стала відома таємниця цього багатовікового шахрайства. Вона призналася. Її попередниця перед смертю замкнулася з нею і своїм духівником, і обоє довірили їй, як запоруку добробуту монастиря, що передавалась у спадщину від абатиси до абатиси, це фальшиве чудо: «Духівник, — розповідала вона, — не знав, як і хвалити гідну пошани давність омани, її глибокий зміст і повчальну силу. Це чудо краще й переконливіше за всяку проповідь доходить до свідомості народу, наочно показуючи початковий тягар і наступне полегшення благословенного Богом життя». Ця символіка так запаморочила голову бідній бабі, що вона, не переводячи подиху, запевняла, ніби вона не тільки не робила нічого поганого, а була чесна і невинна, як дитина.

— Я прошу тебе заради матері-церкви, на яку полум'я твого багаття кинуло б відблиск обману, — обірвав я докази цієї мужицької логіки і без зайвих слів наказав їй спалити підроблений хрест після того, як ще раз буде розіграно оголошене чудо (якому з міркувань обережності я не зважився перешкодити), та, не гаючись, видати мені Плавта.

З лайкою і прокльонами абатиса скорилась.

Коли Брігітточка, бурмочучи, принесла мені манускрипт, я забрався в досить зручну кімнату готелю, розташованого біля монастиря, виштовхав за двері невігласку і замкнувся з комедійними масками умбрійця. Ніякий гамір не заважав там мені, крім дзвінкої дитячої пісні, яку співали перед моїм вікном селянські дівчатка і завдяки якій мені ще приємніше було відчуття того, що я на самоті.

Через деякий час, правда, страшенно збуджена абатиса почала одчайдушно грюкати кулаками в замкнуті на засув важкі дубові двері й галасувати, вимагаючи ключа від полишеної незамкнутою кімнати з підробленим хрестом. Я з жалем дав їй коротку й правдиву відповідь, що ключа в мене немає, і, не звертаючи більше на неї уваги, віддався неземній насолоді, лишивши нещасну стогнати й плакати, немов грішну душу в чистилищі. А сам я поринув у весільне раювання.

Класик, що з'явився на світ, не похмурий мудрець, не надхмарний поет, — ні, це щось дуже близьке, навіки приковуюче, це широчінь світу, пульс життя, базарний регіт Рима й Афін, жарти і дотепи, гра слів, пристрасті, дерзання, властиве людській натурі, — і все це в пом'якшувальному перебільшенні комічного кривого дзеркала! Ковтаючи одну річ, я спраглими очима вже заглядав у другу.

Смеркало. Дівчатка на луці вже з чверть години невтомно повторювали, пританцьовуючи, безглузду пісеньку: