Книга пригод 3
- Автор: фон Додерер Хаймито, Франс Анатоль
- Год: 1995
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Александр Терех
- Жанр: Европейская старинная литература
Электронная книга - «Книга пригод 3». Краткое содержание книги:
СКОТТ ВАЛЬТЕР. Два гуртоправи
ІРАСЕК АЛОЇС. Тчевське вогнище
РААБЕ ВІЛЬГЕЛЬМ. Чорна галера
ПРЕМЧАНД. Саті
МЕЙЄР КОНРАД-ФЕРДІНАНД. Плавт у жіночому монастирі
ФРАНС АНАТОЛЬ. Чудо зі скнарою
ЙОВКОВ ЙОРДАН. Індже
ПО ЕДГАР АЛЛАН. Провалля і маятник
АСЕВЕДО ДІАС ЕДУАРДО. Бій у руїнах
АЛАРКОН ПЕДРО АНТОНЮ де. Офранцужений
ГАРДІ ТОМАС. Троє незнайомців
ДЖЕКОБС ВІЛЬЯМ. Чорний кіт
ДОДЕРЕР ГАЙМІТО фон. Подвійна брехня, або Антична трагедія на селі
ДОЙЛ КОНАН АРТУР. «Лев'яча грива»
ІБАНЬЄС ВІСЕНТЕ БЛАНКО. Подвійний постріл
І, нарешті, я з безглуздою урочистістю став між справжнім хрестом і підробленим у сяк-так замкнутій комірчині, і, немовби загадуючи загадку, кілька разів показав пальцем то в один, то в другий бік:
— Правда на волі, брехня на припоні! Потім — раз і заплескав у долоні:
— Брехня на волі, правда на припоні!
Я скоса глянув на послушницю, яка сиділа в сутінках, щоб догадатися з виразу її обличчя про вплив трьох пророцтв оракула[62]. Я помітив на цьому лиці напруження бентежної думки й перший проблиск полум'яного гніву.
Після цього я знову повернувся до своєї кімнати, обережно проскочивши в неї так само, як і покинув її, кинувся в одязі на постіль і віддався насолоді сну, як людина з чистою совістю, поки мене розбудив галас натовпу, що підійшов до монастиря, і святкові дзвони, які гули над моєю головою.
Коли я знову ввійшов до ризниці, Гертруда, бліда, як смерть, немовби її вели на ешафот, допіру повернулася з процесії, мабуть, здавна встановленої для підміни хреста, — до сусідньої каплиці. Божу наречену почали облачати. Оточена черницями, що співали псалми, послушниця оперезалася грубою з трьома вузлами вірьовкою і повільно роззула свої сильні, але благородної форми ноги. Ось їй подали терновий вінок. На відміну від символічного підробленого хреста, він був сплетений із справжніх міцних тернів з гострими колючками. Гертруда жадібно схопила його і з жорстокою радістю так рвучко насунула на голову, що важкі краплі її молодої крові теплим дощем покотилися по її немудрому чолу. Величний нищівний гнів, ніби вирок Божий, палав у блакитних очах селянки, аж черниці відчули страх. Шестеро з них, яким абатиса повідала таємницю благочестивого шахрайства, поклали підроблений хрест на її чесне плече, вдаючи, немовби вони його ледве несуть, і з такими лицемірними і водночас дурними обличчями, що мені насправді уявилась божественна істина в терновому вінку, шанована і вихвалювана про людське око, але висміювана за її спиною.
Далі все пронеслось, як гроза. Гертруда кинула швидкий погляд на те місце, де мій кинджал зробив на справжньому хресті глибокий карб, і побачила це місце на хресті неушкодженим. Зневажливо, не беручись за нього руками, вона дала змогу легкому хресту сковзнути з її плеча. Потім схопила його з різким, визивним сміхом і в захваті розбила об кам'яну долівку на мізерні друзки. Стрибок — і вона вже стояла перед дверима комірки, де було сховано важкий хрест, одчинила їх, побачила його і підняла з дикою радістю, немовби знайшла якийсь скарб, поклала без усякої допомоги собі на праве плече, тріумфуючи, обвила його своїми дужими руками і повернулась, повагом ідучи з своєю ношею, до хорів, де на відкритому підвищенні всі повинні були побачити її. Юрба — дворяни, попи, селяни — всі, що заповнили просторий корабель церкви, затамувавши подих, стояли, стиснуті голова до голови. Репетуючи, лаючись, погрожуючи й благаючи, заступила їй дорогу абатиса з своїми черницями.
Однак Гертруда, звівши вгору сяючі очі, голосно промовила:
— Тепер, Божа Матір, чини чесно! — І дужим голосом, наче робітник, що проносить через натовп колоду, гукнула:
— Гей, дорогу!
Всі розступились, і вона пішла по храму, туди, де її чекало на чолі з вікарієм місцеве духівництво. Погляди всіх були прикуті до обтяженого плеча і скривавленого обличчя. Та справжній хрест був занадто важкий для Гертруди, і богиня не полегшила її тягаря. Засапавшись, уривчасто дихаючи, вона йшла все повільніше, згинаючись дедалі нижче, немовби її оголені ноги прилипали й приростали до землі. Вона спіткнулась, та зібралася з силами і випросталась, знову спіткнулась і впала на ліве, потім на праве коліно, з усіх сил намагаючись знову підвестись. Марно! Ось ліва рука відділилась від хреста, випросталась, вперлась об долівку і якусь мить витримувала всю вагу тіла. Потім рука хруснула в суглобі і впала. Оповита тернами голова важко схилилася вперед і гучно вдарилась об кам'яні плити. На дівчину з гуркотом повалився хрест, який вона, падаючи, випустила з правої руки.
Це була кривава істина, а не шахрайство. Зітхання вирвалося з тисячі грудей. Перелякані черниці витягли Гертруду з-під хреста і звели на ноги. Падаючи, дівчина знепритомніла, та була міцною і швидко очутилась. Вона провела рукою по чолу. Погляд її впав на хрест, що звалив її. По обличчю її розлилась посмішка вдячності за недаровану їй богинею поміч. Тоді вона вимовила з небесною веселістю жартівливі слова:
62
Оракул — у давніх греків та римлян жрець, що давав віруючим відповіді, про які він нібито дізнавався від божества.