Загальні засади призначення покарання за кримінальним законодавством України

Розглядаючи обтяжуючі обставини, слід зупинитися на питанні про вичерпний характер їх переліку.

До прийняття нового КК у 2001 році це питання в законі вирішувалося неоднозначно. Так, аж до 1958 року в кримінальному законодавстві перелік пом’якшуючих та обтяжуючих обставин мав орієнтовний характер, через що суд міг визнавати такими, що впливають на покарання в бік його посилення чи пом’якшення, й інші обставини справи. Основами 1958 року це положення було частково змінено: у статті, яка передбачала пом’якшуючі обставини, було зазначено, що їх перелік не був вичерпним і суд може при призначенні покарання враховувати й інші обставини, які пом’якшують покарання. Стосовно обтяжуючих обставин такого застереження не було. На основі цього, а також відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду СРСР у Постанові від 30 липня 1969 року "Про судовий вирок", де зазначено, що перелік обтяжуючих обставин є вичерпним, а пом’якшуючих — відкритим, суди могли враховувати як пом’якшуючі обставини при призначенні покарання й інші, безпосередньо в кримінальному законі не передбачені. Перелік обтяжуючих обставин був вичерпним і ні за яких умов розширенню не підлягав. Незважаючи на це на практиці нерідко враховувалися й інші обтяжуючі обставини, не передбачені в кримінальному законі: невизнання обвинуваченим своєї вини; відмова давати правдиві свідчення; відсутність щирого каяття у вчиненні злочину тощо[351].

У теорії кримінального права також не було однозначного вирішення цього питання. Так, І.І. Карпець та Н.Ф. Кузнецова стверджували, що перелік обтяжуючих обставин не є вичерпним і що суд має право враховувати й інші обтяжуючі обставини при призначенні покарання і мотивувати ними посилення покарання у вироку[352], аргументуючи де тим, що визнання в КК переліку обтяжуючих обставин вичерпним не узгоджується з необхідністю всебічного врахування особи винного при призначенні покарання. У зв’язку з. цим деякі інші науковці вважали, що обставини, які обтяжують покарання, але не входять до переліку обтяжуючих, передбаченого у певній статті кримінального закону, мажуть ураховуватися при призначенні покарання в тих випадках, коли останні характеризують підвищений ступінь суспільної небезпечності особи винного[353].

Інші вчені, погоджуючись з тим, що наведений у законі перелік обтяжуючих обставин є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає, вважали за необхідне розширити його[354]. Так, Ю.Б. Мельникова, підтримуючи ідо позицію, ще у 1960 роках зазначала, що, оскільки істотне значення для характеристики особи підсудного мають й інші обтяжуючі обставини, не передбачені у КК РРФСР, то перелік таких обставин варто розширити, залишивши його при цьому вичерпним[355].

Аналіз розвитку кримінального законодавства України дозволяє говорити про те, що подібні розбіжності точок зору в питанні про обсяг переліку обтяжуючих обставин були зумовлені відсутністю законодавчої регламентації цього питання безпосередньо в нормах кримінального закону. Кримінальний кодекс України 2001 року кардинально вирішив цю проблему, указавши в ч. 3 ст. 67 КК на те, що "при призначенні покарання суд не може визнати такими, що його обтяжують, обставини, не зазначені в частині першої цієї статті".

Незважаючи на однозначне визначення в кримінальному законодавстві вичерпного переліку обтяжуючих обставин, у судовій практиці бувають випадки врахування як обтяжуючих інших обставин, не передбачених у ч. 1 ст. 67 KK.

Так, вироком суду К. засуджено за ч. 1 ст. 271 КК України на два роки обмеження волі. Цим же вироком ухвалено стягнути з К. на користь О. на відшкодування моральної шкоди 20 тис. грн.