Вибрані твори. Том I
- Автор: Шоу Бернард
- Год: 2008
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-96881-5-6
- Переводчик: Александр Иванович Терех
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - «Вибрані твори. Том I». Краткое содержание книги:
Вiвi (в муках сумлiння). Ви маєте право менi нагадати, що я нiколи не питала, звiдки беруться тi грошi; що я на себе витрачала. Цiлком ясно, я не краща вiд вас.
Крофтс (зовсiм заспокоєний). Авжеж ви не кращi; та хiба це таке велике лихо? Чи варто журитися? (Жартуючи, потiшає її). То ви вже не вважаєте, що я такий великий мерзотник, якщо добре зважити цю справу? Га?
Вiвi. Я дiлилася з вами прибутками, а тепер я мала нагоду одверто висловити вам свою думку про вас.
Крофтс (щиро й приязно). І дуже добре зробили. Ви переконаєтесь, що я не така вже лиха людина. Звичайно, я не претендую на iнтелектуальну витонченiсть, але маю добру душу. Така вже стара порода Крофтсiв, що в нiй кожен ненавидить усе лихе; я певний, що цi почуття ви подiлятимете. Вiрте, панно Вiвi, свiт не такий поганий, як його малюють рiзнi проповiдники. Поки ви самi шануєте суспiльство, воно не ставить вам нiяких неприємних запитань; а хто бунтується проти суспiльства, тому воно дає себе знати. Жодна таємниця не зберiгається так добре, як та, що всi про неї догадуються. В суспiльствi, до якого я вас уведу, жоден пан, жодна панi не зважаться настiльки порушити пристойнiсть, щоб дозволити собi обговорювати мої особистi справи або справи вашої матерi. Нiхто не зможе запропонувати вам безпечнiшого становища в суспiльствi.
Вiвi (з цiкавiстю). То ви таки справдi гадаєте, що вам пощастить мене переконати?
Крофтс. Здається, я можу тiшити себе сподiванкою, що ви кращої думки про мене, нiж досi.
Вiвi (спокiйно). Моя думка така, що ви взагалi не вартi моїх думок. (Встає й iде до ворiт; на ходу зупиняється, дивиться на нього й каже майже лагiдно, але з непохитним переконанням). Коли я думаю про суспiльство, що вас терпить, про закон, що вас охороняє, коли я думаю, якi беззахиснi дев’ять десятих молодих дiвчат, що попадають до ваших рук i до рук моєї матерi, пропащої баби й розпусника-капiталiста...
Крофтс (аж синiй). Проклята!..
Вiвi. Це правда. Сама знаю, що проклята. (Одсуває клямку ворiт, щоб вийти. Вiн наздоганяє її й притримує рукою ворота, не пускаючи її).
Крофтс (задихаючись вiд гнiву). Гадаєш, що я це все терпiтиму, ти, чортеня?
Вiвi (спокiйно). Заспокойтесь. Дехто може почути дзвiнок. (Не рушаючи з мiсця, вдаряє рукою по дзвiнку, той голосно деренчить. Крофтс мимоволi вiдступає. В ту ж мить на ґанку з’являється Френк з рушницею).
Френк (ґречно). Дати вам рушницю, Вiвi, або дозволите, я впораюся сам?
Вiвi. Френку, ви прислухалися?
Френк. Тiльки до дзвiнка, запевняю вас, бо я хотiв, щоб вам не довелося довго чекати. Признайтеся, Крофтсе, я таки добре зрозумiв вашу вдачу?
Крофтс. Скажiть iще слово, й я вiзьму в вас рушницю й розтрощу її об вашу голову.
Френк (обережно нацiляється в нього). Пробi, не робiть цього. Я дуже необережно поводжуся з вогнепальною зброєю. Може трапитися нещасний випадок, i слiдча комiсiя оголосить менi догану за необережнiсть.
Вiвi. Заберiть рушницю, Френку, вона зовсiм непотрiбна.
Френк. Це правда, Вiвi. Спортсменовi бiльше личить зловити його в пастку. (Крофтс, зрозумiвши образу, робить загрозливий рух). Крофтсе, в магазинi моєї рушницi є п’ятнадцять набоїв, а на цьому вiддаленнi, ще й у таку велику цiль, як ви, я стрiляю влучно.
Крофтс. Не лякайтесь, я вас не зачеплю.
Френк. Яка великодушнiсть, особливо в цих обставинах! Дякую вам.
Крофтс. Перш, нiж я пiду звiдцiль, я вам скажу одну рiч. Вона вас зацiкавить, бо ви так нiжно кохаєтесь. Пане Френку, дозвольте вам вiдрекомендувати вашу сестру, старшу дочку панотця Семюела Ґарднера. Панно Вiвi, це ваш брат. Бувайте! (Виходить геть iз саду на шлях).
Френк (по хвилi мовчання зводить рушницю). Ви посвiдчите на судi, що то був нещасний випадок, Вiв. (Нацiляється в Крофтса, що йде собi шляхом. Вiвi хапає руками цiвку рушницi й наставляє її проти власних грудей).
Вiвi. Ну, тепер можете стрiляти.
Френк (сквапно опускає рушницю). Обережно! (Вона випускає цiвку. Рушниця падає на траву). Маленький хлопчик так налякався! Що, якби вона вистрелила? (У знемозi опускається на стiлець).
Вiвi. Ну, то й байдуже. Хiба не легше було б менi вiдчути нестерпний фiзичний бiль?
Френк (потiшаючи). Заспокойтеся, люба Вiвi. Збагнiть оце: якщо ця рушниця так злякала того добродiя, що вiн уперше в життi сказав правду, то ми ж таки справдi тепер дiти, що заблукали в лiсi. (Розкриває їй обiйми). Ходiмо знов обсипатися листям.
Вiвi (з криком огиди). Нi, не треба, не треба. Вся моя iстота повстає проти цього.
Френк. Чого?
Вiвi. Прощавайте. (Іде до ворiт).
Френк (скочивши на рiвнi ноги). Стiйте! Стiйте, Вiв! (Вона обертається вже бiля ворiт). Куди ви йдете? Де ви будете?
Вiвi. В конторi Гонорiї Фрейзер, Ченсерi-Лейн, 67. Там я буду все життя. (Швидко виходить у протилежному напрямку до того, куди пiшов Крофтс).
Френк. Та стiйте ж! От тобi й маєш! (Бiжить за нею).
Дія четверта
Помешкання Гонорiї Фрейзер у Ченсерi-Лейн. Контора на найвищому поверсi нової кам’яницi. Дзеркальнi шибки у вiкнi, фарбованi стiни, електричне освiтлення й патентована грубка. Субота, пообiдня година. Крiзь вiкно на тлi захiдного неба видно димарi Лiнколн-Іну (Лондонського юридичного iнституту). Посеред кiмнати стоїть подвiйний стiл, на ньому цигарниця, кiлька попiльниць i настiльна електрична лампа, майже зовсiм похована пiд купами паперу й книжок. Лiворуч i праворуч бiля столу — стiльцi. На столi безладдя. При стiнi близько дверей, що сполучають з унутрiшнiми кiмнатами, стоїть замкнене й акуратне канцелярське бюрко, перед ним високий стiлець. У протилежнiй стiнi — дверi, що ведуть до загального коридору. Горiшня тахля дверей з матового скла; на нiй знадвору написано чорними лiтерами «Фрейзер i Ворен». Баєва фiранка закриває куток мiж цими дверима й вiкном.
Френк, у модному вбраннi ясного кольору, з цiпком, рукавичками й бiлим капелюхом у руках походжає по кiмнатi. Хтось намагається ключем вiдiмкнути дверi.
Френк (озивається). Увiйдiть. Дверi не замкненi. (Увiходить Вiвi, на нiй капелюх i жакетка. Вона зупиняється й здивовано дивиться на нього).
Вiвi (непривiтно). Що ви тут робите?
Френк. Чекаю на вас. Я вже тут без краю довго. Це ви так ставитесь до ваших обов’язкiв? (Вiн кладе капелюх i цiпок на стiл, вихоплюється єдиним стрибком на високий стiлець i втуплює в неї неспокiйний, насмiшкуватий i зухвалий погляд).