Вибрані твори. Том I
- Автор: Шоу Бернард
- Год: 2008
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-96881-5-6
- Переводчик: Александр Иванович Терех
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - «Вибрані твори. Том I». Краткое содержание книги:
Вiвi (з їдкою iронiєю). «Не ми, а вища сила, що всiм керує на добро»; так?
Крофтс (не завваживши iронiї). Авжеж вища сила. Це так. Я бачу, ви мене зрозумiли. (Сiдає поруч iз нею, немовби знайшовши спорiднену душу). Може, ви гадаєте, що я прогайнував усi свої грошi; то знайте, що це не так, — я тепер багатший, нiж тодi, коли вперше став господарем свого майна. Моє знання свiту стало менi в пригодi: я зумiв вкладати свої грошi в такi операцiї, про якi iншi й не здогадувалися. Так чи так, а з грiшми в мене все гаразд, будьте певнi.
Вiвi. Це дуже мило з вашого боку, що ви менi це все розповiдаєте.
Крофтс. Не вдавайте, панно Вiвi, що ви нiби не розумiєте, до чого я веду мову. Менi потрiбна ледi Крофтс. Що? Дивуєтесь, що це так просто кажу, без викрутасiв?
Вiвi. Навпаки, я дуже вдячна, що ви говорите одверто, по-дiловому. Я дуже цiную вашу пропозицiю — грошi, багатство, «ледi Крофтс» тощо. Але, з вашого дозволу, я скажу: нi. Цього не буде. (Встає й вiдходить до сонячного годинника, не бажаючи бути коло нього).
Крофтс (зовсiм не збентежений, користається з того, що коло нього на лавi звiльнилося мiсце, щоб вигiднiше розсiстися: здається, вiн уважає, що вiдмова — неминучий етап у кожному сватаннi). Я маю час почекати. Я тiльки хотiв вас попередити, щоб ви це мали на увазi, що молодий Ґарднер вас буде пiдмовляти. Нехай питання зостанеться вiдкрите.
Вiвi (гостро). Моє слово останнє. Я не вiдступлюся вiд нього. (Владно дивиться на Крофтса. Той посмiхається, нахиляєтеся вперед, опершись лiктями на колiна, щоб штирхонути цiпком якусь бiдолашну комаху в травi; потiм лукаво позирає на неї. Вона нетерпляче вiдвертається).
Крофтс. Я багато старiший вiд вас, — аж на двадцять п’ять рокiв — на чверть вiку. Я не житиму вiчно; i певна рiч, я подбаю, щоб ви не бiдували пiсля моєї смерти.
Вiвi. Навiть i ця спокуса мене не вабить, сер Джордж. Краще вам примиритися з моєю вiдповiддю. Нема жодної надiї, щоб я її змiнила.
Крофтс (збиває цiпком квiтку, встає й починає походжати взад i вперед). Ну, нехай по-вашому. Я мiг би вам сказати дещо таке, що ви одразу змiнили б свою думку; але я цього не хочу, бо волiю по-чесному здобути вашу згоду. Я був щирий друг вашiй мамi; поспитайте її саму, чи цьому правда, коли б не моя помiч i порада, вона нiколи не спромоглася б здобути тi кошти, що пiшли на вашу освiту; а про грошi, що я їй позичав, я вже й не кажу. Мало хто став їй у такiй пригодi, як я. Я вклав в її дiло не менш, як сорок тисяч фунтiв.
Вiвi (розплющує здивовано очi). То це ви хочете сказати, що ви були моїй матерi за компаньйона?
Крофтс. Авжеж. Ото й подумайте собi, вiд яких клопотiв, вiд скiлькох пояснень ви врятуєте вашу маму, коли все дiло залишиться, так би мовити, в однiй родинi. Поспитайте її, чи було б їй приємно давати пояснення щодо своїх справ зовсiм чужiй людинi.
Вiвi. Не бачу тут нiяких труднощiв, бо, як я це розумiю, дiло вже припинено й грошi покладено до банку.
Крофтс (раптом зупиняється, здивований). Припинено! Припинити таке дiло, що навiть у найгiршi роки дає35 вiдсоткiв зиску! Навряд! Хто вам таке сказав?
Вiвi (вся пополотнiла). Ви кажете, що й досi… (раптом уриває й кладе руку на сонячний годинник, щоб не впасти. Потiм швиденько йде до залiзного крiсла й сiдає). Про яке дiло ви ввесь час тут говорите?
Крофтс. Правду мовити, може це й не дуже гарна справа в моєму колi провiнцiального панства, чи то пак нашому колi, якщо ви зважитесь краще обмiркувати мою пропозицiю. Не те щоб тут були якiсь таємницi; нi, не бiйтесь цього. Адже ви розумiєте, що це справа зовсiм чесна й звичайна; iнакше й не може бути, бо в цiй справi бере участь ваша мати. Я її знаю вже багато рокiв, i я вас запевняю, що вона раднiша вiдрубати собi руки, анiж зробити щось непевне. Як хочете, можу вам усе сказати. Не знаю, чи доводилося вам подорожувати; то може ви знаєте, як важко знайти справжнiй комфорт у приватному готелi.
Вiвi (вiдвертає обличчя, млосно). Знаю, провадьте далi.
Крофтс. От тим-то й ба! А ваша мати, як на те, чудово розумiється в цiй справi. Отож ми й улаштували два готелi в Брюсселi, один у Берлiнi, один у Вiднi, два в Будапештi. Щоправда, окрiм нас ще дехто бере участь, але нам належить бiльша частина капiталу, а ваша мати — незамiнна на посадi комерцiйного директора. Ви знаєте, як часто їй доводиться роз’їжджати. Але в суспiльствi не треба говорити про такi речi. Ви тiльки скажете «готель», а згодом люди казатимуть, що ви тримаєте публiчний дiм. Адже вам не було б приємно, коли б хтось сказав таке про вашу маму? Тим-то ми й мовчимо про наше дiло. Мiж iншим, ви теж нiкому не скажете? Ми так давно про це мовчали, то вже не варто про це говорити нинi.
Вiвi. І ви хочете, щоб я приєдналася до цього дiла?
Крофтс. Навiщо? Моїй дружинi не доведеться морочитися комерцiєю. Яку ви участь брали досi, таку братимете й надалi.
Вiвi. Я досi брала участь! Що це значить?
Крофтс. Тiльки те, що це дiло вас досi годувало. Воно давало кошти на вашу освiту, на ту сукню, що на вас.Не копильте так губу, панно Вiвi: без цього дiла де були б вашi Ньюнгемськi та Ґертонськi коледжi?
Вiвi (встає не тямлячи себе). Стережiться! Я знаю, яке це дiло.
Крофтс (здригається, стримуючи лайку). Хто вам сказав?
Вiвi. Ваш компаньйон — моя мати.
Крофтс (аж синiй од лютi). Стара... (Вiвi шпарко позирає на нього. Вiн проковтнув лайку й мовчки лютує. Але вiн добре тямить, що не час сваритись i шукає виходу в благородному обуреннi). Вона повинна була шанувати вашi почуття. Я б вам цього не сказав нiколи.
Вiвi. Напевно ви менi сказали б, коли б ми з вами побрались; це була б у ваших руках така придатна зброя, щоб примусити мене коритись вашiй волi.
Крофтс (од щирого cерця). Я не мав цього на думцi, слово чести.
Вiвi (спочатку здивована. Потiм розумiння iронiчного значення його слiв повертає їй силу. Вона вiдповiдає iз спокiйною зневагою). Менi байдуже. Гадаю, що ви тямите, що коли ми сьогоднi пiдемо звiдцiль, нашому знайомству край.
Крофтс. За що? За те, що я допомагав вашiй матерi?
Вiвi. Моя мати була бiдна жiнка, їй нiчого iншого не залишалося робити. Ви були багатий пан, i ви робили це саме заради 35 вiдсоткiв зиску. Ви — звичайнiсiнький мерзотник. От моя думка.
Крофтс (спочатку сторопiв, але зовсiм не сердиться. Здається, вiн почуває себе значно краще, що розмова стала така щира й можна вiдкинути геть усякi церемонiї). Ха, ха, ха, ха! Кажiть iще, кажiть ще, панянко! Це мене не ображає, а вас це бавить. Якого бiса я мав би вiдмовитися вiд цього ґешефту? Я тiльки отримую зиск на капiтал, як усi це роблять: бо я ж не забруднив власних рук працею в цiм дiлi, повiрте менi. Справдi: ви ж не вiдмовитесь вiд товариства родича моєї матерi герцоґа Белґревського тiльки через те, що деякi з його прибуткiв не зовсiм звичайним способом йому дiсталися? Напевно, ви не посварилися б з архiєпископомКентерберiйським за те, що дехто з членiв церковної управи митарi та грiшники. Пам’ятаєте Крофтсiвськi стипендiї в Ньюнгемському коледжi? Їх подарував мiй брат, член палати громад. Вiн дiстає 22 вiдсоткiв зиску з фабрики, де працюють 600 дiвчат; жодна з них не отримує такої платнi, щоб можна було сяк-так прожити. Як же вони викручуються, чи то бiльшiсть iз них? Про те питайте вашу матiр. І ви хотiли б, щоб я плюнув на 35 вiдсоткiв зиску, коли всi розумнi люди тягнуть собi, скiльки кожен здужає? Не такий я дурний удавсь! Якщо ви хочете обирати своїх знайомих за принципами моралi, то краще забирайтесь геть iз нашої країни або порвiть зв’язки з усiм пристойним суспiльством.