Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
9. Принциповий підхід до проблеми «уточнення» у процесі виконавчого провадження суми, стягненої з боржника за рішенням суду, виражений у постанові Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» [385]: «У випадку, коли на час виконання рішення про відшкодування шкоди, виправлення пошкодження за одержані за рішенням суду кошти збільшилися ціни на майно або роботи, на придбання або проведення яких воно було присуджене, потерпілий з цих підстав може висунути додаткові вимоги до особи, відповідальної за шкоду, якщо не було його вини в тому, що виконання провадилося вже після збільшення цін і тарифів». Таким чином, Верховний Суд не визнає можливим стягнення збитків, що виникли після набуття законної сили рішенням суду, на стадії виконавчого провадження без пред’явлення додаткового позову.
Стаття 590. Звернення стягнення на предмет застави
1. Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.
2. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов’язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.
3. У разі ліквідації юридичної особи — заставодавця заставодержатель набуває право звернення стягнення на заставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов’язання, забезпеченого заставою.
4. У разі часткового виконання боржником зобов’язання, забезпеченого заставою, право звернення на предмет застави зберігається в первісному обсязі.
5. Якщо предметом застави є дві або більше речей (два або більше прав), стягнення може бути звернене на всі ці речі (права) або на будь-яку з речей (прав) на вибір заставодержателя.
Якщо заставодержатель зверне стягнення на одну річ (одне право), але його вимогу не буде задоволено в повному обсязі, він зберігає право застави на інші речі (права), які є предметом застави.
1. Частина шоста ст. 19 Закону «Про заставу» [64] формулює загальне правило, відповідно до якого заставодержатель реалізує своє право на звернення стягнення на заставлене майно шляхом подачі позову до суду або шляхом одержання виконавчого напису нотаріуса. З введенням в дію нового Цивільного кодексу підлягає застосуванню правило ч. 1 ст. 589 ЦК: якщо інше не передбачено законом або договором, звернення стягнення на заставлене майно здійснюється шляхом звернення заставодержателя з позовом до суду.
Звідси непрямо випливає і методом логічного доповнення нормативного тексту виявляється правовий припис, відповідно до якого звернення стягнення на предмет застави не може здійснюватись на підставі виконавчого напису нотаріуса. Але цей правовий припис застосовуватись не може внаслідок двох причин. По-перше, у ч. 1 ст. 590 ЦК міститься застереження «якщо інше не встановлено договором або законом». По-друге, Цивільний кодекс не містить застереження про те, що в зв’язку з набранням ним чинності раніше прийняті законодавчі акти діють у частині, що не суперечить цьому Кодексу. Тому правовий припис, який непрямо випливає із ч. 1 ст. 590 ЦК та виявляється методом логічного доповнення нормативного тексту, застосовуватись не може.
2. Правовий припис, відповідно до якого звернення стягнення на заставлене рухоме майно на підставі виконавчого напису нотаріуса неможливо, непрямо випливає також із Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» [207]. Цей правовий припис також виявляється методом логічного доповнення нормативного тексту (ст. 24 названого Закону). Це законодавче положення не містить будь-якого застереження щодо можливості використання не передбачених цим Законом способів звернення стягнення на заставлене рухоме майно. Одночасно п. 2 розділу IX «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону містить застереження про неможливість застосування положень раніше прийнятих законодавчих актів, які суперечать цьому Закону. Тому правовий припис, який непрямо випливає із ст. 24 названого Закону, виявляється методом логічного доповнення нормативного тексту та виключає інші способи звернення стягнення на заставлене рухоме майно, крім передбачених цією статтею, підлягає застосуванню.
3. Альтернативою судовому порядку звернення стягнення на заставлене майно є подання нотаріусу заяви про видачу виконавчого напису. Можливість звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса передбачена частиною третьою ст. 33 Закону «Про іпотеку» [197]. Це правило не можна поширювати на випадки звернення стягнення на морське торговельне судно, оскільки стосовно такого предмета іпотеки чинними є спеціальні правила ст. 370 КТМ [34].