Між двох вогнів. Чому ми досі обираємо між роботою та сім’єю
- Автор: Слотер Анна-Марі
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Наш формат
- ISBN: 978-617-7513-93-2
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Між двох вогнів. Чому ми досі обираємо між роботою та сім’єю». Краткое содержание книги:
Я часто розповідаю випадок про моє збентеження та легкий переляк, коли мій старший син, навчаючись у початковій школі, спокійно виголосив, що «дівчата розумніші за хлопців», а тому нам не слід очікувати, що він буде серед найкращих учнів свого класу. Феміністка в мені зааплодувала прогресові, який ми досягли в епоху, коли дівчата стверджували, що хлопці розумніші, ніж вони, але мати в мені сказала: в жодному разі!
Проте драматизувати легко. Соціологи Клавдія Бухман та Томас ДіПрет відзначають, що дівчата краще, ніж хлопці{227}, справляються у школі вже понад століття, але більшу частину того часу жінки відчували тиск щодо вибору між здобуттям освіти та сім’єю або між освітою та можливістю бути кращою мамою. Лише протягом останніх сорока років дівчата змогли побачити чіткий зв’язок між успіхами у школі та успіхом у житті. А тому замість того щоб приховувати свій розум, у них з’явився стимул застосовувати свій розум і досягнення. Крім того, хлопці з середнього класу{228} досі мають зв’язок до решти населення Америки, як чоловіків, так і жінок.
Справжня криза в США{229} серед бідніших хлопців зі спільнот меншин. Із чотирьох найбільших демографічних груп Америки (білі, азіати, латиноамериканці та афроамериканці), афро-та латиноамериканці мають найнижчий рівень освіченості, афроамериканці одні з небагатьох груп, чий рівень освіченості впав у період з 2007 по 2009 роки. Це стосується не лише старших хлопців, проблема більш систематична й сягає корінням до початкової школи. У Звіті Ради великих міських шкіл під назвою «Заклик до змін» пояснюється, що «12 % хлопчиків-афроамериканців, які навчаються у 4 класі{230} у великих містах, більш вправні у читанні, ніж 38 % білих хлопчиків, і лише 12 % афроамериканців, що навчаються у 8 класі, вдається математика, на відміну від 44 % білих хлопчиків».
Як указує Майкл Кіммел, покликаючись на етнографічне дослідження психолога Вейн Мартіно{231}, на початку та в середині навчання в старшій школі навіть хлопці з високоосвічених середовищ часто чують: «Добре вчитися в школі — не круто{232} для хлопців». І хоча, Бухман та ДіПрет з’ясували, що дівчата давно обігнали хлопців у школі, незважаючи на це, вони погоджуються, що чимало хлопців погано вчаться, применшуючи важливість хороших оцінок. Для хлопців із робочого класу{233}, чиї школи, батьки та однолітки походять з домінантної патріархальної культури, яка «чинить опір академічним досягненням» та наголошує на вузьких маскулінних ідеалах, це тільки збільшить гендерний розрив. Успіх хлопців залежить від того, яку відповідь вони почують свідомо чи підсвідомо на запитання: «Що робить чоловіка хорошим?».
Гадаєте, нам слід сказати хлопцям, що в них є можливість розширити соціальні та економічні ролі для чоловіків, так само, як їхні матері та сестри розширили ролі жінок? Що вони можуть самостійно визначити поняття маскулінності й направити його в потрібне їм русло? Перед чоловіками відкритий найбільший, незавойований світ — світ піклування про інших. Якщо ми скажемо хлопцям, що вони можуть здолати багатовікові бар’єри та бути засновниками соціальних змін, то в них одразу з’явиться мета, натхнення та модель поведінки для наслідування — нове визначення хорошого чоловіка.
Близько десяти років тому я вела семінар з чудовою групою вчителів історії та соціальних наук, який був організований Американським Інститутом історії Гілберта Лермана. Один з присутніх, чоловік середнього віку з Південної Кароліни, якого я називатиму Джим, спілкувався зі мною в питаннях зовнішньої політики й останнім часом трохи на тему роботи та сімейних проблем. Коли вийшла моя стаття в Atlantic, він написав, що моя розповідь про жонглювання роботою та сім’єю нагадала йому досвід дружини, яка просувалася корпоративною драбиною великої компанії медичного обладнання й одночасно займалася донькою.
Джим продовжував розповідати про власний досвід, вказуючи на те, що чоловіки жінок, які працюють у корпораціях або будують професійну кар’єру, неминуче зустрічаються з цими ж проблемами. «Перш за все, — пише Джим{234}, — є щось проникливе, навіть очевидне в тому, що наше суспільство прискіпується до чоловіка, який заробляє значно менше за свою дружину». Йому подобається бути шкільним учителем та тренером. Це вибір, про який він жодного разу не пошкодував, а його дохід вимірюється по-різному. Проте дружина — бізнес-леді, «заробляє, звісно, більше, ніж педагог». На думку Джима, навіть при найбільшому бажанні «надто ідеалістично прикидатися, що ми живемо в часи, коли одруженому чоловіку легко перебувати в такій позиції. У соціумі це ввічливо ігнорується, проте, як на мене, справедливо сказати, що одружений чоловік знає, про що думають інші». Джим продовжував шукати відповідь на питання, чи його почуття були «більше не актуальною архаїчною нормою минулого або ж інстинктивним, первісним покликом».