Між двох вогнів. Чому ми досі обираємо між роботою та сім’єю

Скептики, які махають головами й думають, що я випробовую саму природу, вважають, як і деякі чоловіки протягом століть, що найвищі і найкращі ролі для жінок — це бути дружинами та матерями, доньками та сестрами, виховуючи інших та піклуючись про них. Мої очі розплющив лист від молодого чоловіка, який назвав себе «афроамериканцем{212}, який закінчив топовий університет і заробляє близько 100 000 доларів». Я назву його Чарльзом. Він не погодився з моїм твердженням в Atlantic, що коли доходить до ухвалення рішень, жінки відчувають, що від них вимагається відмовитися від роботи заради сім’ї, на відміну від чоловіків. Він запитав: «Чи не могли б ви написати статтю “Чому чоловіки не можуть мати всього” з тією ж статистикою, стверджуючи, що соціальний тиск, який чиниться на чоловіків, примушує їх ставити роботу вище сім’ї, а жінки відступають, оскільки частіше займаються сім’єю».

Передбачаючи мій скептицизм, Чарльз продовжив: «Одна з відповідей може бути, що ми насправді не чули цього від чоловіків, бо вони зазвичай не відчувають такого. Проте це б заперечило великі наслідки соціального тиску на чоловіків проявляти мужність у цілому». Але, звісно, в глибині душі, як жінка, оточена чоловіками, я думаю, що знаю, про що думають і чого хочуть чоловіки, незважаючи на те, визнаю я це чи ні. Чарльз був на один крок попереду мене також. «Коли це було нормою, що жінки виконували роль слухняних, мовчазних дружин, — писав він, — я впевнений, що чимало чоловіків вважали, що жінки не хочуть кар’єри. Як чоловік, я можу обрати впливову кар’єру замість читання дитині й більше засмучуватися через це, але я не плакатиму і не жалітимусь, граючи на публіку. Замість цього я, дотримуючись норми, стисну зуби й сприйматиму все по-чоловічому».

Шах і мат. Ніхто з нас не застрахований від упереджень, у яких виріс з дитячого садка. Навіть у процесі написання цієї книжки, я усвідомила, що жодного разу не просила своїх синів-підлітків поприбирати на кухні, як просили мене, коли я була дівчинкою, але натомість просила зробити якусь «хлопчачу» рутину, як-то винес­ти сміття, те, що й мої брати робили. Вони ставили стіл та носили тарілки, думаю, якби в мене були доньки, я б просила їх полоскати ті тарілки, складати у посудомийну машину, мити каструлі та витирати їх насухо після того. Отже, у кожного з нас багато роботи. Як часто помічали чоловіки у перші два десятиліття жіночого руху, не просто перевчитися після років рефлективного мислення. Більшість американських жінок вимагали протягом останніх півстоліття, щоб суспільство відкинуло й переглянуло традиційні норми щодо того, чого жінки хочуть і що вони можуть. Настав час зробити те саме для чоловіків.