Щоденники дракона
- Автор: Поляков Валерий
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Видавець Карпенко В.М
- ISBN: 966-7833-80-1
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Щоденники дракона». Краткое содержание книги:
Оскільки в книзі йдеться про цілковито незнаний нами світ, автор широко застосовує зрозумілі для сучасного читача терміни і поняття (включаючи назви предметів, міри довжини і т. п.), які допоможуть легко стежити за перебігом описаних подій, не користуючись чисельною довідковою та історичною літературою по планеті Нілмар.
— Не думаю! Лувезвель зовсім не дурень! Він просто хоче посіяти сумнів у твоїй душі.
— Після всього? Тоді він точно дурень!
— Нехай Творець допоможе тобі! І пам’ятай: де б ти не був, ти для всіх чорних — мішень номер один!
— Прямо вже «номер один»! Звичайний магістр…
— По-перше, не звичайний. Скоро ти будеш Вчителем, а не магістром, а по-друге, чи ти хоч сам усвідомлюєш, що зараз назбирав знань більше ніж будь-хто на Нілмар?
— Не те, щоб більше, просто каша в голові. А Вчителем? Ми про це ще не думали…
— То йди до своїх друзів і подумайте. Хоча відповідь я знаю наперед. Та й не тільки я.
Дракон значуще подивився на згаслий екран зв’язку.
Махнувши на прощання рукою, гном пішов у кімнату до друзів. Маарі та Лам чекали на нього. На столі стояло солоне печиво і великий келих прохолодного пива. Всадивши друга, Маарі одразу поставила питання руба:
— То куди ж, відпускники, ви думаєте податись?
— Та я ще й не думав… — прогудів Равеш між двома ковтками.
— А ми тут з Ламом вже радились, хоча остаточно ніяк не зійдемось. Я б хотіла на кілька днів до Сурмальгарду. Пам’ятаєш? Вино з льодом на вершині гори Меро, рифи, схожі на квіткові клумби… А Лам хоче десь у ліс! А що ти скажеш?
— Та мені й справді все одно!
— Якщо тобі «все одно», — передражнила його ельфійка, — то давай так: сьогодні на Сурмаль, накупаємось, порибалимо, а звідти — на Лон. Будиночок Ревліса, ручай, ліс, квіти, грядки, до яких у нього ніяк руки не доходять. Пам’ятаєте?
— Ще б пак! У мене й зараз вуха червоніють, якими телепнями ми тоді виглядали! — вимовив Лам.
— Чому телепнями? — образилась Маарі. — Це ти зараз такий розумний!
— Годі вже вам! — зупинив друзів гном. — Коли вибираємось?
— А ти готовий?
— А що мені? Плавки я собі й у Сурмальгарді куплю. А гроші ми тільки вчора отримали — вистачить!
— На плавки? — не втримався Ламеніль.
— Заткни пельку! Я серйозно кажу! Чого час гаяти? Різниця в часі з Сурмалем у нас годин чотири? Чи п’ять?
За півгодини друзі йшли набережною Сурмальгарда, шукаючи собі готель до душі. Дорогою Рав встиг купити гарну за розміром сушену рибину і старанно гриз її на ходу.
На ранок вони рушили до знайомого ресторанчика на вершечку гори.
На третій день вигляд рифів та «риб’яча дієта», як висловився гном, їм приїлися. Маарі збігала до непримітного будиночку край міста і зв'язалася з Ревлісом. Той з радістю запросив їх до себе.
Вечеряли вони вже вчотирьох, милуючись на знайому річечку з тихою заплавою під самим порогом. Ревліс був у своєму нормальному вигляді, тобто срібним драконом, і з непідробним задоволенням хрумтів кістьми оленя, що перевищував вагу трьох друзів, узятих разом і був приготований за його власним рецептом: шкура тварини залишалася цілою і знімати її треба було просто на столі.
Після вечері всі сиділи на лаві, а Ревліс лежав на травичці.
— Ви ще про дату Посвячення не думали? — запитав він.
Друзі перезирнулись.
— Ну, ну! Чи не хочете ви сказати, що вас не тягне ставати Вчителями? Ні за що не повірю!
За всіх відповіла Маарі:
— Взагалі, ми й справді про це ще не думали. Зараз ми вибираємо життя. А якщо…
— А що «якщо»? — озвався Равеш. І, сьорбнувши пива, додав: — Ти ж сама не збираєшся повертатися в клан, стирчати за плитою, готуючи обіди Ламу, який бігатиме з луком за плечима чи копатиме город? Чи може хочеш залишатися магістром? Але ж потім усе життя совість гризтиме, що, мовляв, могла зробити щось значно більше, а — відмовилась!
— Я не про те! Все-таки страх бере — попереду цілі тисячоліття життя… Це, знаєш, дуже довго!
— Звісно, я тебе розумію! Та сам роздумувати не стану. Якщо я можу зробити щось потужніше, ніж досі, створити чорним більші неприємності, ніж вони отримають від стріл зі срібними накінечниками, то обов’язково це зроблю. І ще у мене є одна мрія — власноруч відірвати голову Лувезвелю!
Ламеніль присвиснув. Маарі фиркнула:
— Мисливець на чорних драконів!
У Ревліса на довгій драконячій шиї раптом з’явилась голова підстаркуватого гнома.
— Добре, дітки! Дідусь знає краще за вас, що буде попереду! Як домовитеся з Конклавом про дату, покличте старигана! Дуже мені кортить побачити, як вас на Посвяченні будуть підсмажувати!
Так зі сміхом пройшов ще один день їхньої відпустки. Далі про Посвячення вони вже говорили як про щось, давно вирішене.
Розділ сьомий
Сонце, що тільки здійнялося над виднокругом, освітлює корпуси Школи. Переліски та галявини, вмиті нічним дощем, блищать, палають, переливаються яскравими барвами. Краплі на зелені світяться, немов вогні святкових феєрверків. Тисячі пташок перегукуються на різні голоси у кронах дерев. Вікна, що весь час відкриваються у приміщеннях, кидають навсібіч сліпучі, мов блискавки, спалахи.