Тронка

- Та як ви можете? - гаряче вступається Ліна за подругу.- В школі Тоня в нас найкращою вожатою була! Хай трійки, зате як її діти люблять!

Кожного брати під захист, за кожного заступатись - ця уперта звичка доньчина і дивує, і трохи насторожує Яцубу. Не вскочила б коли-небудь у халепу з цією безоглядною своєю довірливістю. В таборі ще малою прив'язалась була до якогось облізлого академіка, називала його дідусем, пробувала з дому навіть хліба для нього викрадати… А коли прибуває було етап - не знаєш, куди з нею діватись, цілу ніч після того кидається. Отож чого така знервованість,… Яцубі просто душа болить дивитись, яка його донька худа, дмухни - й полетить за вітром, плечі стирчать, руки тоненькі, безмускульні - вона ними зараз спритно перебирає стебла квітів, поправляє, випростовує, де треба, ще й марлею перев'язує, щоб не падали під вагою суцвіть.

Цей талант квітникарки відкрився в Ліни несподівано після переїзду сюди з суворих північних країв. Взимку в неї по шухлядах різні пакетики з насінням, навесні - на всіх вікнах розсада в ящиках та горнятках, а зараз - грядки квітів, що все подвір'я веселять.

Найбільше Ліна кохається в гладіолусах - нарозводила їх стільки сортів, що в усьому районі нема, за бульбами цих гладіолусів майор ганяв аж до Львова… Виконувати доньчині доручення для нього одна насолода. Що тільки забагне вона, все їй дістане, все добуде, хоч пташиного молока. Голубенький “Москвич” ото з гаража виглядає - то теж для неї, коли його придбав, про дочку насамперед думав, а не про те, щоб ранню редиску та полуниці возити на базар: майор внутрішніх військ Яцуба не з тих, що по базарах свою честь розмінюють на п'ятаки, йому пенсії вистачає. Та ще ж і дружина вносить свій пай, вона фельдшерує в радгоспі, а з часом буде в сім'ї ще й своя лікарка: оця сама Ліна. Вирішено в медінститут документи здавати. Майор таки переламав доньчину впертість, хоча зробити було це й нелегко, вона й тут пробувала йти йому наперекір. А боротися з нею - хіба ж серце не обливається кров'ю? Сила, і батьківська влада, і житейський досвід - все на його боці, проте тільки гляне на оті синці під очима, на оті широкі чорні густі брови, що дісталися їй од матері-степовички, тільки зазирне він у глибокі криниці смутку, що світять докірливо на нього з-під тих брів, так і тане його батьківське серце, так і никне вся його влада… Крім Ліни, є в нього ще дві дочки, теж від першої дружини, повіддавав він їх заміж ще на Півночі, одну - за метеоролога-полярника, другу - за військового, але з ними він більше конфліктує тепер, ніж живе в мирі, бо вони тільки й добрі до батька раз на рік - восени, коли батько літаком доставить їм в їхню тундру корзини винограду. А як виноград поїли - уже знову давай батька критикувати… Для них він наскрізь культовик, прочерствілий продукт догматичної ери, а він вам ось що скаже на це, мілєйші зятьки та дочечки: “За культу теж не все погане було, принаймні не розперізувались так, як зараз розперезалися, дисциплінка в усьому була! Кого треба боятись - боялись. Перед ким треба змовчувати - змовчували. А зараз порозв'язували язики! Мелють таке, за що раніш давно б уже на соловецьких випасах білих ведмедів пасли…”