Келія Чайної Троянди. 1989-1999
- Автор: Москалець Костянтин
- Год: 2001
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 966-663-012-5
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Келія Чайної Троянди. 1989-1999». Краткое содержание книги:
Уже пізня ніч, а в мене все стоїть і стоїть перед очима ця щемка, ця невимовно зворушлива сьогоднішня картина: у легких «присмерках квітневих» іде, ледь похитуючися, стежкою п'яненький сусіда мій Сашко і несе в руках пачку «Принцеси Нурі» — купив для мене, власне, не купив, а взяв у кредит, «на список»; це при тому, що на тому «списку» і без того вже велетенська сума; це при тому, що вдома в нього троє дітей, один від одного менші; при тій жалюгідній платні, яку не виплачують місяцями; при всьому тому — несе мені пачку дорогоцінної трави, саме тоді, коли я палю люльку, натоптану самосадом того ж таки Сашка, і цілком поважно медитую над темою, яка все виразнішає протягом двох останніх матіївських тижнів: чи не пора нам нарешті розв'язати стан цього надзатяжного, надважкого, надлюдського, «безбожного» гіпер-kryzysu і вдатися до чесного самогубства, що буде яким-не-яким, та все ж розв'язанням до муки і «скрежету зубовного» остогидлого ступору; помри добровільно — і час нарешті поплине далі, і полегшено зітхне закатована душа, а Бог — якщо Він усе-таки є — простить тебе, хоч цим відкупивши Свою провину «без-божного» так само німування — і невтручання — у мої аж надто не блискучі справи… Криза не може тривати роками; криза не може закрижаніти у кшталт; або, як пояснює Райнґарт Козеллек: «Kryzys» wskazywal па fakt, że czas nagli — zrozumienie tego wlaśnie faktu stanowilo sens pojęcia <…> W chrześcijańskim і niechrześcijańskim znaczeniu «kryzys» oznacza w każdym przypadku wzrastającą presję czasu, przed którą ludzkość na tym globie zdaje sil nie mieć ucieczki.<… > wyłania się granica, której nie można już przekroczyć dzięki żadnemu technicznemu і naukowemu postępowi. <…> zwielokrotnia się sila samozniszczenia autonomicznej ludzkości»[1].
Отаким несподіваним чином мої проблеми виявляються проблемами всього людства. Майже необмежений простір для меґало-маніякально-месіянських фантазмувань. Але мене більше не тішать — і не лякають — фантазми. Тішить і зворушує п'яненький тракторист, який не забув — бо вчора пообіцяв — купити тобі чаю. Відсутність того ж таки чаю (і тютюну) — лякає. А фантазми набридли — може, тому вони й не з'являються більше. Спали всі свої щоденники. Спали недописану «Книгу Радости». Спали кожен папірець, на якому щось було написане твоєю рукою, тепер «безбожно» затиснутою в зап'ясті. Візьми дроту, на якому два роки тому мама вивішувала прання, — він міцний, повинен витримати вагу твого тіла, — і йди до сосни з роздвоєним стовбуром, найулюбленішої в усьому лісі Сестри Сосни. Розв'яжи цю кризу, припини цю гнітючу сталість і тотальність єдиним досяжним для тебе чином, останнім, що ти ще подужаєш зробити. Звільни їх усіх від необхідности допомагати тобі — в той час, коли допомагати треба вже їм: матері, батькові, сестрі, Сашку, тьоті Тасі, сусідам… хрещеній доньці Ярині і твоїй кревній Владиславі. Їм усім треба допомагати. Заробляти гроші. Купувати одяг і харчі, ласощі і книжки, магнітофони й забавки і безліч інших потрібних, насущних речей. Допоможи їм! Ти не можеш. Ти не подужаєш заробити навіть на чай і сигарети, не кажучи вже про всю решту. Отже, ти непридатний для життя. Твоє життя — якраз твоє, життя нікомуненалежної «jednostki», а не життя «взагалі» — більше не має сенсу. Сенс був тоді, коли ти його знаходив, або принаймні тоді, коли ти ще шукав цього сенсу — у літературі, у філософії, у вірі, врешті-решт, у Розіп'ятого. Може, то були ілюзорні, міфічні сенси — але якраз міф і допомагає витримувати перед істиною, або ж — перед відсутністю Бога. Тобі забаглося істини і святости. І ти прийшов до думки про самогубство як до останньої з можливих іще думок, не позбавлених сенсу. Напередодні Страшного Суду Бог, кажуть, скоротить час, щоб урвати страждання мучеників. Ти теж можеш урвати страждання і скоротити час. Ти не можеш, не подужаєш зробити «стрибка» до останньої — релігійної, за Кіркеґором, — площини. Ти все ще не визрів для нього. Але залишатися у цій нестиглості — і водночас цілком Еклезіястовій пересвідченості, передозрілості, передосвідченості, — у цьому по-своєму загадковому «ніяковому» стані ти теж більше не можеш. Czas nagli…
1
«О kryzysie»