Трудівники моря

Про всі ці справи говорили голосно, перекрикуючи один одного. Що ж до митників та дозорців — за їхнім столом розмовляли тихіше.

Не годилось портовій та береговій поліції розпатякувати свої службові таємниці. За столом шкіперів головував старий капітан далекого плавання Жертре-Габуро. Пан Жертре-Габуро був не чоловіком, а барометром. Він зжився з морем так, що, на загальне захоплення, непомильно вгадував погоду. Він вислуховував вітер, лічив пульс відпливу і припливу. До хмари він говорив: «Покажи свій язик», тобто блискавку. Він був лікарем хвиль, бризів, шквалів. Його пацієнтом був океан, довкола світу він об'їжджав так, як лікар робить свій щоденний обхід у клініці, вивчаючи клімат кожної місцевості, його здоров'я і хвороби. Грунтовно знав патологію кожної пори року. Він повідомляв такі факти: «Одного разу 1796 року барометр опустився на три позначки нижче бурі». Жертре-Габуро був моряком за покликанням. Він ненавидів Англію усією своєю любов'ю до моря. Докладно вивчив постановку мореплавської справи в Англії, щоб знати її слабкі місця. Він умів пояснити, чим «Соверен» 1637 року відрізняється від «Королівського Вільяма» 1670 року і від «Перемоги» 1755 року. Він порівнював надводні частини кораблів. Шкодував, що на палубах англійських кораблів немає більше веж, а на щоглах — ямкоподібних марсів, як на «Великому Гаррі» в 1514 році, шкодував, очевидно, тому що вони були чудовою мішенню для ядер французьких гармат. Нації він розрізняв тільки за особливостями їхнього флоту; в його мові існувала якась дивна символіка. Англію він залюбки називав «Маячно-лоцманською корпорацією», Шотландію — «Північною конторою», Ірландію — «Баластом на борту». Відомостей він мав силу-силенну, був ходячим підручником і календарем, довідником мілководь і тарифів. Знав напам'ять таксу маяків, особливо англійських: пенні з тонни при проході повз такий-то маяк, фартінг — при проході повз інший. Він міг вам сказати: «Маяк Смолл-Рок раніше спалював усього тільки двісті галонів оливи, а тепер спалює півтори тисячі». Одного разу Жертре-Габуро небезпечно захворів у плаванні, думали, що вже помре, товариші обступили його койку, а він, долаючи передсмертну гикавку, мовив до корабельного теслі: «Треба було б вирізати в езельгофтах по гнізду з кожного боку для чавунних шківів з залізною віссю і пропустити через них стень-винтрепи». Отже, як бачимо, він був особистістю неабиякою.