Час великої гри. Фантоми 2079 року
- Автор: Щербак Юрий Николаевич
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-617-605-003-2
- Жанр: Киберпанк
Электронная книга - «Час великої гри. Фантоми 2079 року». Краткое содержание книги:
У центрі роману «Час Великої Гри» — драматична доля головного героя, генерала української розвідки Ігоря Гайдука. Діючи в період Великої Темряви та після її закінчення, беручи участь у жорстокій політичній боротьбі, наражаючись на смертельний ризик, генерал Гайдук приймає доленосне рішення…
Роман «Час Великої Гри» продовжує стильову лінію «Часу смертохристів» — поєднання магічного реалізму з гротеском, включно з «міфологічними» сценами за участю Христа і Сатани.
Зменшивши швидкість і висоту «черепахи» наблизилися до Суздаля. Дивовижна картина відкрилася перед киянами: потопаючи в снігах, перерізаних змієподібними вигинами ріки Кам'янки, сорок білостінних соборів, церков і монастирів, святково підсвічених, з блакитними, золотими і червоними цибулинами бань, розкинулися на берегах ріки серед непримітних дерев'яних будівель, які становили сіре тло для цієї казкової оперної декорації, що за нею стояли не співи й танці, а справжня віра, страждання, смиренні надії й уповання на Боже милосердя, якого так бракувало цим похмурим північним землям.
Прямо перед собою, на лівому березі Кам'янки, вони побачили підкову захисних валів суздальського Кремля, його серце — собор Різдва Богородиці. На півночі сіріли стіни, колись неприступні, Покровського жіночого монастиря. На самому обрії, серед лісів, ховалися твердині новітнього жіночого монастиря Марії Магдалини. Ліворуч, на правому березі Кам'янки, майже навпроти Кремля, стояв біля окружної дороги новий, щойно збудований стадіон імені Андрія Боголюбського, зелене, яскраво освітлене поле якого, підготовлене до першої гри, здавалося клаптиком справжнього довоєнного життя. Неподалік від стадіону вони помітили геометричні лінії посадкової смуги місцевого аеропорту На стоянковому майданчику можна було побачити чотири літальні апарати, серед яких — невеличкий дирижабль.
— Ввімкнути бортові вогні, зробити коло над Кремлем, — наказав Гайдук.
З монастирських келій, церков, готелів і трактирів повисипав люд; задерши вгору голову люди розмахували руками, вітаючи появу невідомих «черепах». Мабуть, думали, що марсіани прибули на літаючих тарілках.
— Суздаль, Суздаль, я Київ, — монотонно повторював Крук, кружляючи над смугою. — Як мене чуєте? Йду на посадку.
Його, мабуть, почули, бо негайно увімкнули повну святкову «ялинку» — набір білих, червоних і зелених вогників, що окреслювали точне місце посадки.
Через три хвилини за «черепахою-001» здійснила посадку «черепаха-002».
— Тут холодно, — сказав Невінчаний. — Накиньте куртку Ігорю Петровичу Ви кольчугу наділи?
— Навіщо кольчугу?
— Про всяк випадок. Мало що.
Гайдук махнув рукою і пішов до виходу І одразу наштовхнувся на давніх знайомих: біля трапу його чекав дворецький Басманова — тільки не в перуці і камзолі, як у 2077 році, а в розкішному довгому хутрі з соболів та вовчій шапці. Замість черевиків з рожевими бантами на ньому були добротні валянки тютюнового кольору.
Гайдук позаздрив дворецькому, бо мороз пробирав до самих кісток.
— Его Высокосиятельство is very glad that you're coming to us, — схилився дворецький (як виявилося невдовзі, вже не дворецький, а начальник протоколу царя, полковник дипломатичних військ Родіонов–Дюбуа). Пара вихоплювалася з його рота, наче дим з маневрового паровоза.
Неподалік від полковника стояли опричники Басманова, що оточили різьблені позолочені сани — мабуть, для високих гостей. Але чорнобильська охорона Гайдука вже вивантажила з великої «черепахи» бронеавтомобіль «Козак Мамай» — свіжопофарбований, вже без недоладних газогенераторних печей, з зашпакльованими подряпинами від куль; на гарматній башті, в якій возсідали Мармиза та Микита Іваненко, встановили синьо–жовтий прапор; члени делегації зайняли свої місця в бронеавтомобілі. Крук усівся за кермо. Невінчаний — поряд з ним. У «черепахах» залишилась охорона.
— З Богом, — сказав Гайдук. І додав подумки безсмертне гасло Невінчаного: «Бляха–муха».
«Козак Мамай», супроводжуваний опричниками, рушив з місця.
Гостям здалося, що в Суздалі, незважаючи на святкове освітлення, набагато темніше, ніж у Києві. Через півгодини після приземлення запала полярна ніч.
36
Основні урочистості коронування нового російського царя Ніколая Третього відбувалися в суздальському Кремлі — спочатку в соборі Різдва Богородиці, потім — в Архієрейських палатах, що примикали впритул до собору У неділю вранці посипав пухнастий сніг, який розквасив викладені заздалегідь червоним сукном дороги для почесних гостей. Сотні опричників, що гарцювали на конях головним проспектом Суздаля — вулицею Леніна, перетворили шлях, яким мали йти почесні гості, на суцільне болото. На щастя, делегація з Києва зупинилася неподалік Кремля — в одному з затишних п'ятизіркових готелів «Соломонія» в Посаді. Вранці 26 лютого рівно о 10.45 «Козак Мамай», супроводжуваний чорнобильцями та опричниками, під'їхав до головного входу собору урочисто прикрашеного різнокольоровими лампочками: у місті було встановлено два десятки локомобілів, переважно перероблених зі старих музейних паровозів, які гуркотіли на півночі, біля Ризоположенського монастиря. Електрики вистачало. Сам собор вирізнявся якоюсь небесною, журливою красою своїх ще домонгольських стін і ліній, своєю п'ятиглавою смиренною блакиттю цибулин, укритих золотими зірками. Цей собор, ідея якого була перенесена з Чернігова, втратив візантійську пиху пристосувався до вбогих північних краєвидів. Наче прочитавши Гайдукові думки, митрополит Ізидор неголосно промовив: