Таємниця підземної галереї
- Автор: Колин Владимир
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Молодь
- Переводчик: І. Г. Кушнірик
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Таємниця підземної галереї». Краткое содержание книги:
Основна дія розгортається в Констанці.
Відважний антифашист Павло Мунтяну через прохід, що утворився внаслідок струсу шарів грунту після бомбардування, пробирається в підземну галерею і бачить у темряві невідомого чоловіка, який тут же таємниче зникає. Юнак пильно оглядає підземелля і потрапляє в потайну комірку, де знаходить рацію і скриню з радянськими грішми.
Хто ж такий цей невідомий, який обладнав собі схованку під землею? Друг він чи ворог?
У місті точиться запекла боротьба проти фашистського гніту, якою керує підпільна група комуністів, і для успіху цієї боротьби конче потрібно розкрити таємницю підземної галереї.
В боротьбі з підступним ворогом робітники-підпільники виявляють справді нечуваний героїзм, кмітливість і винахідливість.
Твір користується великою популярністю в Румунії. Немає сумніву, що його прихильно зустріне і радянський читач.
Вранці Павло вийшов до криниці вмитися і побачив у воротах дядька Янку. Старий спав погано, прокидався на світанку, прямував на вулицю і проходжався на березі Колентіни. Та зараз він був дуже сердитий.
— Знову заворушились, падлюки! — лаявся він. — Облави, перевірки! Чорти б їх забрали!
— Облава? — занепокоєно спитав Павло.
— А що їм? За це ж одержують і платню! — буркнув дядько Янку.
Хоч часу до зустрічі ще було досить, та Павло хвилювався. Чим він зможе пояснити свою присутність у Бухаресті, коли його мобілізовано на роботу в Констанці? Не варто й вигадувати якусь причину, бо пер-ший-ліпший офіцер зрозуміє обман. Як це Йоргу не роздобув йому відрядження?
В кімнаті дядька цокав будильник. Поїзд відходив о дванадцятій, а Павло призначив зустріч Санді на одинадцяту. О десятій треба вже вийти від дядька. Ще було дві години вільного часу.
За чаєм дядько Янку знову заходився розповідати, на цей раз згадавши аварію, яка сталося у Бачкой В товарному поїзді, що вийшов з Широкої Долини, зіпсувалися гальма, і він почав котитися назад до Плоєшт, а Мунтяну звідти вже вів експрес на Біхор. Спускаючись схилом, товарняк набирав швидкості. За кілька хвилин він промчав аж до Комарніка, і начальник станції ледве встиг про це повідомити. У Брязі експрес хотіли перевести на іншу вітку, але той ешелон випередив їх і вихором пролетів до Кимпіни. Нічого не підозріваючи, дядько Янку наближався до Байкой. Всі дуже полякались. Коли експрес прибуде в Байкой раніше, ніж товарний, його зможуть перевести на іншу лінію. А коли товарняк примчить першим, то його пустять під укіс, щоб уникнути аварії. Однак не було певності, що машиніст експреса вчасно загальмує, що він не вдариться в розбитий товарняк. Поки це вирішували, минуло чимало часу, і пасажирський все наближався. Стояла ніч. Залізничники з Байкой вибігли з ліхтарями назустріч експресові, бо ззаду вже почувся гуркіт товарного, тріск і скрегіт заліза. Товарняк зійшов з рейок.
— І?.. — спитав Павло.
Од напруження, викликаного вісткою про облаву, розповідь старого залізничника схвилювала його. Проте дядько Янку не поспішав.
— В експресі було більше двохсот пасажирів, — повів він, трохи помовчавши. — Чоловіки, жінки, діти…
— Ну й що? — не стримався небіж. — Що трапилось?
— Я загальмував поїзд за три метри од товарняка, — гордо проказав дядько Янку.
Павло почав проходжатись подвір’ям. “Спокійніше, — радив він собі. — Я мушу зустрітися з Сандою. Коли не вийду на побачення, не одержу пакунків з вибухівкою, то ніколи не зумію знайти й Раду. Не можу уявити, куди це мене водила Соня… Спокійніше”.
Глянув через паркан. З обох кінців вулиці стояли солдати.
— Котра зараз година, дядьку Янку?
— Ще є час, твій поїзд відходить о дванадцятій.
— А мені треба ще зайти до знайомих.
Старий безнадійно махнув рукою, по-своєму зрозумівши відповідь племінника.
— Гей, хлопче, послухайся моєї поради. Ти посварився з Джетою? Облиш її… Латаного вже не залатаєш. Це неможливо!..
Було ще п’ять хвилин до десятої. Павло, кусаючи собі губи, з-за побіленого паркана сердито зиркав уздовж вулиці. Невже йому перешкодять саме зараз?
19. ДВОХ ЗАЙЦІВ ОДНИМ ПОСТРІЛОМ
Аделаїда затулила долонями вуха:
— Ох, я скоро збожеволію через цей проклятий вітер та море!
Буря, яка почалася ще вночі, подужчала, і море тепер ревло, а вітер завивав у димарях, як зимою. Султана, заплакана і мовчазна, сиділа на стільці і думала про Павла.
Другого дня на світанні до корчми знову прийшов Горе і почав шептатися з Чунту. Султана всю ніч не склепила очей, не могла забути, як шушукались цілий вечір Горе і отой дивний чоловік, що був їй батьком. Той, хто знущався з неї багато років, а недавно став на диво дбайливим і турботливим, тепер знову лякав її. Все, що він робив, було якимсь дивним і таємничим. Дівчина відчувала, що з його боку їй загрожує якась небезпека, та не знала, як уберегтися від неї. Павло розвіяв би її страх. Але він не прийшов, і Султані без нього було важко і страшно. В її кімнатці під іконою горіла лампадка. Спробувала молитися, та не могла зосередитися.
“Вони задумали якесь зло…” Дівчина стомлено заплющила очі і приглушено скрикнула. Наче побачила Горе, який схилився над закривавленим Павловим тілом. А батько дивився на них обох і стиха, з якоюсь жахливою лагідністю сміявся…
Султана підхопилася, ламаючи руки і водночас проклинаючи себе, бо збагнула, що їй несила відвернути те нечуване лихо. Мучилася, що не може добрати розуму там, де інша знала б, що їй робити.