Таємниця підземної галереї
- Автор: Колин Владимир
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Молодь
- Переводчик: І. Г. Кушнірик
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Таємниця підземної галереї». Краткое содержание книги:
Основна дія розгортається в Констанці.
Відважний антифашист Павло Мунтяну через прохід, що утворився внаслідок струсу шарів грунту після бомбардування, пробирається в підземну галерею і бачить у темряві невідомого чоловіка, який тут же таємниче зникає. Юнак пильно оглядає підземелля і потрапляє в потайну комірку, де знаходить рацію і скриню з радянськими грішми.
Хто ж такий цей невідомий, який обладнав собі схованку під землею? Друг він чи ворог?
У місті точиться запекла боротьба проти фашистського гніту, якою керує підпільна група комуністів, і для успіху цієї боротьби конче потрібно розкрити таємницю підземної галереї.
В боротьбі з підступним ворогом робітники-підпільники виявляють справді нечуваний героїзм, кмітливість і винахідливість.
Твір користується великою популярністю в Румунії. Немає сумніву, що його прихильно зустріне і радянський читач.
Повітря в кімнаті здалося їй задушливим. Дівчина підбігла до вікна, відчинила його. З темряви на неї вдарила буря, і Султана затремтіла. Все було ворожим і похмурим. Вона наче заплуталась у якомусь невидимому павутинні. її підстерігали злі духи, знані з дитинства, коли ще дівчинкою вночі йшла до криниці по воду. Та духи ніколи не чинили їй зла. А це не духи і не привиди, вигадані дитячою фантазією. І все-таки вони стежили за нею. За нею чи за її коханим, за Павлом?
Раптом Султана пригадала, яким лютим поглядом зміряв її батько в корчмі, коли його переміг Павло. А потім одразу полагіднішав, став добрим до неї і до її милого.
“Боже, — прошепотіла дівчина, здригнувшись од несподіваної думки, — він усе прикидався!”
Як це можна з приязню ставитися до того, кого ненавидиш? А він ненавидів. Прикидався, а в душі ненавидів. Обох, її й Павла… Ох, ці передчуття і страх недаремні. Щось лихе він надумав. Разом з Горе…
Піднесла до вуст золоту сережку і наче відчула себе сильнішою, вже не такою самітною. Павло прийде по неї, викраде її, як татари викрадали колись своїх наречених. Вона ж наполовину татарка.
“Боже, коли б тільки минув щасливо завтрашній день!”
Султана цілу ніч дивилась у вікно. Буря не вщухала, та дівчина вже не лякалась її. Поклялася тоді в коханні перед морем, і ось воно, бурхаючи хвилями, наче відтворювало хвилювання її душі.
А на світанку прийшов Горе, з букетом гвоздик, у новому костюмі, на диво веселий. Очі його бігали на всі боки. Він наче боявся, щоб його не застукали зненацька. Пошептався з Чунту, потім обидва зайшли в корчму, і шинкар покликав Султану.
— Сьогодні чудовий день, — мовив він. — Мені від щастя хочеться плакати, моя доню… В добрий час!
Очі його були сухі. Батько шкірив зуби. А Султана, біла, як папір, відступила крок назад. Її вже не залякають, вона готова на все.
— Як це розуміти? — спитала з такою зневагою, що Чунту фиркнув і вже підняв руку, щоб ударити її.
— Що ми будемо щасливі, Султаніко! — випередив шинкаря Горе і поклав дівчині в руки квіти. — Батько дав згоду, тепер треба тільки справити весілля.
— Так, я згоден, — прогримів корчмар. — Чого ж ти мовчиш? Уже протуркотіла мені вуха. Горе й хороший, Горе й добрий… Виходь за нього, і дай мені спокій!
Султана поклала квіти на стіл і спокійно вимовила:
— Горе знає, що я люблю Павла.
— Султаніко, — аж застогнав парубок. І почервонів, як рак. — Я тебе кохаю! Ти це знаєш… Викинь з голови Павла, він не пара тобі. Я одягну тебе, як лялечку, матимеш усе, що захочеш… Не дивись, що я перукар, може, ще десь підробляю і маю більше грошей, ніж ти думаєш! Будеш купатися в щасті, чуєш? Носитиму тебе на руках, як панночку…
— Не піднімеш, — відказала Султана, вириваючись од нього. — Я вже виросла…
Чунту подумав, що вони даремно згаяли так багато часу. Тільки зваживши на прохання перукаря, він погодився на цю комедію. Горе знає, що дурнувата дівчина любить Павла, і все-таки надіється її вмовити.
— Вийдеш заміж за Горе, хочеш ти цього чи ні, — сказав він владно. — Я вже досить надивився, як ви женихаєтеся з оцим… Моє слово закон! Одягайся!
“Що? Вони хочуть спровадити мене з дому… А Павло? Він же шукатиме”.
— Швидше, — буркнув Чунту. — Не гніви мене!
Горе мовчки слухав, і злобна посмішка перекривила його вродливе лице. Зволожені очі блищали, наче дві вишні. Знав, що Султана любить Павла, і все-таки на щось сподівався. Ображений і сердитий, тішився, що дівчина опинилась у скрутному становищі. Був задоволений своїм планом, таким простим і підступним.
— Я не хочу збиратись, — мовила Султана. — Куди ж мені йти?
— Куди накажу, — гаркнув корчмар.
Чунту поводився з дочкою брутально, нахабно, і Горе боявся, що він може все зіпсувати. Облизав губи і заговорив тихо, лагідно:
— Може, так воно буде краще… Відведемо тебе до одної старої, порядної жінки. Побудеш кілька днів на самоті, Султаніко. Не бачитимеш ні мене, ні Павла… Обміркуєш усе. “Кого ж мені любити? — спитаєш себе. — Горе, що не знає, як мені догодити, чи отого голодранця, гультяя?..”
— Негіднику, — шепнула Султана.
Доводилось захищатися самій, і вона не знала, що робити. Кричати? Кликати на поміч?.. Але кого?
Брав сором од самої думки, що вона мусить благати допомоги проти свого батька. Уявила людський натовп, розпити, злобне глузування. Це немислимо. Коли б тільки не обманули. Може, погодитись на цю пропозицію і потім сповістити Павла?