Сутінки
- Автор: Константинов Станіслав Васильович
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Весела депресія
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Сутінки». Краткое содержание книги:
Працював слюсарем-монтажником на ФМП «Укренергочормет» в рідному селищі, служив у Карелії, після армії працював монтером трамвайної колії у Києві, слюсарем-ремонтником та зав. постановочною частиною театру у м. Горлівка, художником-оформлювачем промислового дизайну на Чорнобильській АЕС (1978–2002). Нині пенсіонер, живе у м. Славутичі Київської обл.
Пише українською та російською мовами. Автор романів-трагікомедій «Реминисценции или Записки сивого мерина» (540 стор., рос., «ТІМПАНІ»,2006), «Сутінки» (укр.,180 стор., «ТІМПАНІ», 2008), «Лето в ожидании дождя» (рос., 320 стор., «ТІМПАНІ», 2010), кіносценарію «День пушистого снега» (рос., 2010).
Взагалі, влада є найстрашнішим породженням людства, хоча без неї і не можна. Такий собі от парадокс, чотирикутний трикутник…
Тож немає сенсу деталізувати весь широкий спектр вчинків і думок Вілена Петровича Шерстохвостова на довгому, звивистому, вибоїстому шляху по дорозі влади, аби це хоч комусь було цікаво. А тому — лише незвичні епізоди з того шляху, в які, можливо, догматикам і повірити буде важко.
І ще: коли уважно продивитися, влада і бандити — сіамські близнюки. Але чомусь влада постійно переконує свій народ, що вона — біла й пухнаста, а бандити — невгамовне зло. Хоча і ті, і інші — звичайні захисники. З усіма недоліками. Просто захищають різні верстви суспільства.
Влада, разом з міліцією, судами, прокуратурою, в’язницями, податковою, митницею, військами, спецпідрозділами, пожежниками — захищає саму себе і всіх, хто присмоктався до неї. І тільки бандити, в масовій самоті, постійно піклуються про бідний народ, лише зрідка його грабуючи, ґвалтуючи і вбиваючи.
Проте коли подлубатися у статистиці, обов’язково виявиться, що владні структури грабують, калічать, ґвалтують і вбивають набагато більше населення, ніж професійні злочинці, бо більшість злочинів (влада приховує це) скоюється випадково, звичайними громадянами: з перепою-похмілля, голодухи, сексуальних сплесків, цікавості, заздрості, задумливості.
Якщо копнути ще глибше, знову виявиться, що моральний кодекс бандитів — на щабель вищий, ніж будь-якої з гілок влади, та й самої влади в цілому.
Головні і найстрашніші сьогоднішні злочини бандитів, що їм закидають: поширення розпусти, наркотиків, торгівля зброєю, підробка продуктів і горілки. Але ж це — дрібниці, коли згадати, як наша влада нас годує, лікує, учить і розважає. То краще б вона поширювала наркотики!.. Бо і зброєю торгує, і розпусту курує… та й з того ж обігу наркотиків має процент, і вельми непоганий, хто цього не знає?.. То — в чім різниця??
Лише втім, що влада все це робить, прикриваючись бандитами. Тому й цінує їх, як свою тінь, бо без них існувати не зможе.
Що цікаво: жодне з бандитських угруповань за всю історію людства не інспірувало жодної не те що світової, навіть серйозної регіональної війни! І не тому що не мало можливості — просто розуміло її безглуздя, бачило інші, розумніші способи досягнення поставленої мети.
Навіть за всіх етнічних чи релігійних розбіжностей серед бандитів, між ними ніколи не відбувалися кровопролиття на суто національному ґрунті — тільки через гроші, порушення внутрішнього кодексу жадібність або перехрещення інтересів у сферах впливу.
Звідси можна сміливо зробити проміжний висновок: влада — більш злочинна, ніж бандити.
Зважаючи ж на незаперечний факт, що сьогодні практично всі видатні бандити — у владі, а влада не прийняла їхні правила гри і не стала кращою, слід зробити остаточний висновок: наша влада безнадійно, невиліковно хвора і злочинна, у найжорстокішій і збоченій формі, якщо навіть бандитів примушує жити за своїми принципами, ламаючи їхні традиції, кодекси честі, правила і мораль.
Тобто — розбещує навіть уже розбещених.
Тому: не будемо про нашу владу, та ще — проти ночі. Бо присниться бабай. Поганий.
Поїзд повільно сунув літнім нічним безкраєм, ліниво постукуючи на стиках рейок. У темному, занедбаному вагоні-теплушці, колись переробленому з вантажного, під стелею висів лише ліхтар «летюча миша» і тягло з усіх щілин сирим нічним повітрям. Особливо ж задувало з круглої дірки в підлозі, у кутку вагона, що служила за відхоже місце, з мокрими загидженими краями і клаптями «відпрацьованого» паперу.
У протилежному кутку вагона світився вогниками шкали транзисторний приймач «Меридіан», з якого злагоджено горлали ситими комсомольськими голосами підтоптані хлоп’ята:
Біля приймача, на великій розстеленій купі соломи примостилися троє пасажирів цього незвичного потяга — два чоловіки і жінка.
Наприкінці літа Балига призначив зятю несподівану термінову зустріч у Києві, і Вілен Петрович, покинувши всі свої справи голови обласної ради, поперся до столиці. Тесть чекав його вдома, мовчки привітався, одразу ж повів на вулицю, до машини, за кермо якої сів сам, і повіз за місто, у чудовий листяний ліс.