Тіні наших побачень

— Зайнятість — це добре, — відповів він мені. — Не думаєш про погане і нічого дурного не чиниш. Немає в роботі нічого страшного. Гірше, коли ти настільки вільний, що не знаєш, як цьому зарадити...

Пізніше я неодноразово погоджувався з останньою фразою.

Мені завжди здавалось, що найбожевільніші у світі речі вчиняють найбільші боягузи. Страх — найсильніший мотиватор до вчинків. Страх живе у твоїй голові, і немає інших відображень. Він підкрадається поволі, і що далі від нього втікаєш, то ближче підпускаєш до себе. З кожним кроком, з кожною думкою він ближче і ближче, він не дає дихати, не дозволяє вловити думки, він пожадливий і постійно підганяє тебе. І настає такий момент, коли розумієш, що попереду лише прірва, що втік занадто далеко, щоб повернутись, а страх насувається. Ти відчуваєш голод, спрагу — і стрибаєш. Ти стрибаєш, бо втомився, втомився втікати, втомився боятись. Ти кидаєшся в прірву, бо цей стрибок у безвихідь — єдине спасіння. Ти кидаєшся в прірву — і страх відпускає тебе.

Мене завжди захоплювали люди, які звикли рухатися всупереч. Одразу пригадую історії інвенторів, які розпочинали свої стартапи в гаражах американських провінцій, тріумфи «Бітлз», які змінили перебіг музичної історії, Майкла Джордана чи Ленса Армстронґа, що заперечували закони людського тіла, віддані історії Генрі Форда та Томаса Едісона. Таких ситуацій вдосталь. Мене ж тішило, що таких людей я зустрічав у своєму оточенні.

Наприклад, Роман, який узявся вивчати програмування в тридцять п’ять років, Аня, що присвятила своє життя китаїстиці у солідні сорок сім, та чимало інших «дорослих», які знайшли в собі сміливість та сили нарешті взятися за здійснення колись давно відкладених мрій.

Саме ці люди найбільше мене надихають і запевняють в абсурдності будь-яких упереджень і правил, бо життя, безперечно, не піддається аналізу, не зносить планів, не дає другого шансу. Дні не можна ділити на святкові та буденні, події не потрібно розділяти на важливі та звичайні. Інколи кожна дрібничка може стати причиною великих змін.

У свій вік я вже встиг зрозуміти, що не створю нічого грандіозного, не здобуду світового визнання і навряд чи розвину надздібності. Зрештою, з мене не вийшло ні викладача, ні менеджера з інформаційних технологій, ні підприємця. Тобто всі спроби класифікувати, зафіксувати й нотифікувати мене закінчилися провалом. Я не відмежовувався, не намагався змінитись — я просто перестав на це зважати. Ідеальні обставини податися в письменники, чи не так?

Цікаво спостерігати, як хтось із нас присвячує себе глобальним соціальним проблемам або намагається змінити бодай маленькі речі, дехто гониться за світовою владою чи просто старається стати багатшим. Немає значення, чи фокусувати себе на особистому розвитку, суспільній співпраці, сімейних інститутах, успіху в очах оточення або гедоністичному самовдоволенні. Усіх у своїй природі різних людей єднає одне бажання — кожен хоче бути рівним. Рівним у ставленні до себе.