Щоденник моєї секретарки

— Як це, навіщо? Розповісти.

— Ілі він часто тобі дзвонить?

— Та ні.

— А так просто, для того, щоб розповісти?

— Ніколи.

Голос Жорика став іще оксамитнішим.

— А знаєш чому? Бо Ґенек ніколи не дзвонить, аби просто розповісти.

— Але ж він нічого іншого не говорив. Тільки повідомив, і все.

Трубка забулькала. Здається, старий хихотів.

— Ти вибач мені, Сергійку. Як ти думаєш, може він боявся, що ти ні про що не узнаєш?

— Навряд чи.

— Ну?

Я розгубився іще більше:

— Тоді не знаю.

Жорик зітхнув, певно, засмучений моєю тупістю. Але я й справді не фахівець у гебешних розводах — хіба постфактум, коли хвалюся перед Сапулою.

— Перше, що я думаю, Ґенек хотів довідатись, яка інформація у тебе є, і повідомити свою версію. Що він тобі сказав?

— Ну, сказав, що застали з голою бабою в кабінеті. А я запитав, куди дивився його начальник безпеки.

— Сергійку! Те, що ти йому сказав — зовсім одна справа, а що він тобі — зовсім інша.

— Розумію. Він дуже специфічно висловлюється, не зразу й згадаєш… Ну приблизно так: сказав, що я маю розуміти: інформація, швидше за все, пішла нагору.

— Пішла нагору? І він нічого не може зробити?

— Цього він не сказав.

— Так от, Сергійку, слухай мене акуратно, — Жорик взяв невелику паузу, під час якої я встиг перекласти телефон до лівого вуха, бо праве вже намокло від довгої розмови. — Він або знає, що готується якась кака, або підозрює про це. А подзвонив для того, щоб натякнути: він твої проблеми вирішувати не буде. Усі ці базари про інформацію нагору означають, що він знімає з себе зобов’язання і не буде допомагати закривати питання навіть у тому випадку, якщо до нас прийдуть його прямі підлеглі.

Слухаючи старого бандита, я зрозумів, що й сам мав багато запитань з приводу Ґенекового дзвінка, але не дав собі праці поміркувати. А те, що зараз говорив Жорик, скидалося на правду. Корабель отримав пробоїну, і з трюму потелефонували пацюки, щоб попередити про втечу.

— Тобто ви хочете сказати, що треба іти у підпілля?

Жорик знову взяв невеличку паузу.

— Давай я поспілкуюся з людьми, щоб вони мене попередили якщо будуть якісь рухи в нашому напрямку. Ти, Сергійку, теж там про всяк випадок подивися, чи не залишилось якихось хвостів від моїх справ. Я розумію, що зараз буде багато проблем, але й про мої теж не забудь, добре?

— У мене все під контролем.

— Ну й добренько. Павлуші вітання передавай.

— Обов’язково.

Розмова не додала оптимізму, але я завжди вважав, що про неприємності краще довідатися заздалегідь. Тоді легше їм протидіяти. Отже, що нам загрожувало?.. Ну, по–перше, Пашу зніматимуть із заступника голови і врешті таки виженуть з красивого кабінету, оскверненого голою повією. Таким чином, ми втрачаємо контроль над великим державним банком, але це швидше шкура неубитого ведмедя. Ми ще й закріпитися тут як слід не встигли. Гірше буде, якщо візьмуться мочити комплексно — тоді весело буде всім: і у міністерстві, і на телеканалі, і в банку. У Жорика теж — ну, за це переживати особливо не варто, Жорик сам за себе домовиться, а от міністерське лайно вигрібати доведеться мені.