Щоденник моєї секретарки
- Автор: Капрановы Братья
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Зелений пес
- ISBN: 978-966-1515-30-6
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Щоденник моєї секретарки». Краткое содержание книги:
Дівчатам, напевне, пояснили, з ким вони мають справу, тому вони старалися одна поперед іншу. Але з усіх трьох хіба що руденька викликала думки про можливий секс — я давно помітив, що жінки, яким насправді є що показати, не схильні до ексгібіціонизму. У той час, як відсутність виразної фігури примушує нав’язливо демонструвати свою сексуальність та розкутість. Ні, я не святенник і не лицемір, і з задоволенням відпочиваю з гарними дівчатами, але маю на цей жанр власні погляди.
— Ей ти! — покликав Паша до себе руденьку, найсимпатичнішу з трьох. Вона підійшла з посмішкою, переможно похитуючи стегнами. Олесь ковтнув слину.
— Іді на хуй отсюда, — звелів Паша.
— Шо? — розгубилася дівчина.
— Іді, щоб я тєбя не відєл. Гуляй! — Паша махнув рукою у напрямку виходу. Руда озирнулася, немовби не довіряючи почутому. Дві подруги спостерігали за цією картиною не без задоволення — ще б пак, вони значно програвали рудій не тільки у зовнішності, але й у пластиці.
— А ви сідайте з нами! — звелів Паша білявці та брюнетці, і ті радісно взялися виконувати наказ.
Паша гуляв. Віскі лилося рікою, і якби не те, що я на власному досвіді знаю, скільки він може випити, вже давно б треба було викликати реанімацію.
— Дівчата, знаєте, хто це? — запитав Павлюк–паша, піднявши чарку. Пальцем вільної руки він вказував на Олеся.
— Ні, — одразу перейшли на українську дівчата. Що воно — сервіс, усе для клієнта, хоч мова, хоч язик!
— Це — відомий поет. Олекса Довгань. Знаєте такого?
— Ні, — розгубилися стриптизерки.
— Як це? Ви не знаєте українських поетів?
— Знаємо, — невпевнено заперечила брюнетка. — Шевченко.
— Коцюбинський, — додала білявка.
— Дура! Коцюбинський був письменник. Олесь, покажи їм! — наказав Паша.
Олесь знічено підвівся. Це було зворушливе видовище — немовби відмінника нагородили відвідинами стрип–клубу. На хлопцевому обличчі читалася внутрішня боротьба, однак не так часто сучасні поети отримують свої п’ять хвилин слави, навіть перед повіями. Тому врешті він прокашлявся й почав:
— Як гарно! — замріяно сказала осміліла брюнетка. Білявка про всяк випадок промовчала — певно, мала великий професійний досвід, тому просто спостерігала за подіями.
— Давай іще! — наказав Паша.
Олесь дав іще. Після вірша про маму на очах у брюнетки забриніли сльози.
Паша налив собі чергову порцію.
— І поцілунків дуже тихий клекіт.
Сухі вуста. Гарячі і сухі, — розійшовся Олесь, який побачив перед собою справжню слухачку.
— Так, сядь, не маяч! — раптом обірвав його шеф і, коли той послухався, зупинивши вірш на півслові, запитав. — А ви можете нам показати кохання удвох?
— В смислі? — перепитала простіша білявка.
— Ти що, не розумієш? Ну, як ви одна з одною там. Щоб ми подивилися.
— З нею? — кивнула дівчина у бік подруги.
— Ні, блядь, зі мною! — вийшов з себе Паша. — З нею, а з ким іще?!
Білявка засумнівалася:
— Ну, ми вдвох не працюємо. Аня у нас новенька. Але у мене є подруга, ми живемо разом, і якщо ви хочете за нею послати...
— На хуй подругу, — сказав Паша, дістаючи з внутрішньої кишені триста доларів. — Залазьте на стіл.
Бажання клієнта — закон. Переконавшись у серйозності намірів, дівчата перейшли до справи: намагаючись не перекинути посуд, вони вибралися на стільницю і заходилися танцювати, пестячи руками одна одну, спочатку несміливо, більш для проформи, але потроху входячи у раж — адже стриптиз теж вимагає натхнення. Білявка стягнула з подруги ліфчик і зайнялася її грудьми. Перед очима у мене крутилися худорляві стегна, а в голові — ідіотське питання: перекинуть вони пляшки чи все–таки ні? Брюнетка була менш сміливою чи то менш досвідченою, тому білявці довелося зробити наступний хід — і на землю полетіли блискучі трусики подруги. Пляшки загрозливо захиталися. Справа набирала серйозних обертів.
3
Вірш Тараса Федюка