Називай мене Мері...

9

Лежали без простирадла.

Коли почали — про нього не думали. Потім не бачили в ньому потреби. А глибоко по обіді, остаточно втративши сили, Віра муркнула на вухо:

— Можемо постелитися, як люди.

— У мене нема запасного. Мені дуже соромно.

— Холостякам з барлогів ніколи не соромно. Я подарую тобі два комплекти.

— Треба розуміти, будеш навідуватися до самітника?

— Навіть самітники мають навчитися спати по-людські. Це частина культури.

Вони досі не поїли. Китайська локшина холонула в кутку. Про неї ніхто не згадував. Як і про інші справи, котрі звели їх разом. Віра порушила негласне табу, почала без переходу:

— Ти правда думаєш, хтось із Вериг може бути батьком дівчинки?

— Без варіантів, — Олег легко повернувся в реальність, посунувся трохи вгору, дав змогу підкласти подушку собі під спину. — Нагорний служить обом. Коли сюди їхали, сама сказала, та й малий не заперечує. Нехай все почалося з «Ольвії». Проте ніщо не заважало йому возити дівчат комусь із Вериг до того. Мені навіть здається, що це твій приятель, митець-фотохудожник.

Віра легенько стукнула його по губах.

— За приятеля. Ще раз так скажеш — укушу.

— Аргументи на користь такої версії, — Кобзар не зважав, умостився зручніше. — Убивав модельок не Нагорний, доведено. Може виникнути якась третя особа, та ми з тобою в те не віримо. Значить, Андрій Верига. Дівчата не чекали нападу, факт. Але цілком могли дозволити вкласти себе в ліжко. Мотивація залізна: перспектива стати постійною коханкою відомого фотографа, хай навіть однією з багатьох. Бонус — робота й розвиток. Є всі шанси розвиватися, відкривати нові можливості. Реклама, глянцеві обкладинки, гонорари, контракти в Європі чи Америці. Логічно?

— Хочу заперечити. Але не буду. Все справді так.

— Поїхали далі, — не втримався, попестив пальцями її сосок. — Верига-молодший міг користуватися дівчатами й раніше. Не скажу, що кожен раз убивав. З цим ще треба розібратися. З Мері цілком могла статися подібна історія. Хіба йому в певний момент набридли презервативи, а дівчина не змогла заперечити. Матір-природа бере своє, вона вагітніє. Питання — чому їй не дозволили зробити аборт? Якщо проїхати й піти далі, готовий припустити: утримував Марію Запорожець і її дитину Андрій Верига за батькові гроші. Наступне питання: для чого?

— Теж проїхали.

— Згоден. Так виходимо на фінішну пряму. Мері або не знає, який бізнес прикриває фонд «Ольвія», або її все дістає після історії з Еліс. Забирає дитину, тікає, міняє паролі та явки. Питання номер три: для чого вийшла з підпілля й сконтактувала з Нагорним?

— Згодна. Але з цим простіше, Лилику.

— Тобто?

Віра сперлася на лікоть, трохи відсунулася.

— Є нова фігура — така собі Люда, з якою Маша народила в один день. Кінець лютого або початок березня минулого року. Діапазон невеликий. Пологових будинків у Києві не так багато, як може видатись. До того ж навряд чи її помістили в державний. Таким чином, нас цікавлять дорогі приватні заклади. Їх менше, хоч інформацію там роздобути важче. Лікарська таємниця, анонімність, все таке.

— Ні.

Раптове осяяння підкинуло вгору. Кобзар скочив на рівні, як був, голий, пройшовся кімнатою, вимірявши її кроками вздовж і впоперек. Знайшов цигарки, сів, прикрився краєчком ковдри. Закурювати не спішив. Весь час Віра не зводила з нього очей.

— Чому?

— Саме тому, що приватних клінік менше. Мері з дівчинкою ховали, це очевидно. Коли так, Верига не збирався світитися. Згоден, лікарська таємниця і все таке. Але ж відома та впливова особа все одно залишає свій слід. Мільйонер анонімно опікується якоюсь породіллею без певного місця проживання, ще й біженкою з Донбасу. Ні.

— Тоді — як?

— Державний заклад. Не найгірший, вони не однакові за статусом.

— Там приймають згідно реєстрації...

— Проте досить дзвінка з тієї ж «Ольвії», розмови з головним лікарем, посилання на пана Веригу. Породіллю приймають, кладуть під власним прізвищем, так само легко виписують і забувають. Бо в державних лікарнях конвеєр, Віро.

— Мені б не знати, — сіла, потягла ковдру до себе. — Дай телефон. Добре, що робочий день ще не скінчився.

Олег простягнув їй трубку, натягнув штани, светр, взявся нарешті до обіду, який плавно перетікав у вечерю. Поки грів китайську локшину на сковороді, чув, як Віра діловим тоном давала комусь вказівки перевірити реєстраційні записи в пологових будинках номер три та п’ять. Шукати треба Запорожець Марію і жінку на ім’я Людмила, котра народила в один день із нею та лежала в тій самій палаті.

Особу Людмили встановити.

Адресу теж.

Як не вийде там — взяти повний перелік державних пологових будинків і так само прочісувати їх.

— Чекаємо, — сказала, завершивши розмову. — За моїм прогнозом, пізно ввечері сьогодні. Або завтра зранку.