Лицарі Дикого Поля. Плугом і мушкетом. Український шлях до Чорного моря

Притьмарений відблиск того життя, що вирувало на півночі Очаківського степу в середині XVIII століття, зафіксував польський письменник Юзеф Крашевський 1845 року: «Уся Балта в тих шалашах, будках, клітках і дрібнім гендлю на чумака чигає. Скрізь єврей підставляє проїжджому чумакові, спокусившись на його сушену рибу, постронки, колеса, дишла, мастила, хліб, горілку й т. ін. На майданчику проти церкви великий намет полотняний покривав стоси сушеної риби, і двійко євреїв, за векслярськими столиками[6] сидячи, дрімало. Вздовж дороги при Кодимі на чумаків чекали шинки з виставленими перед дверима столиками, заповнені всілякими склянками, куфиками, келишками, фляжками; поруч продавали мотузки, колеса, смолу „і все під руку, що чумак запотребувати й купити може“».

Одначе прикордонне розташування Ханської України було пов’язане не лише з перевагами, але й небезпеками. 1759 року, під час переселення Єдичкульської орди з Бессарабії на лівобережжя Дніпра за наказом Крим Герей-хана, ногайці цієї орди пограбували ханські слободи. Дошкуляли ханським слободам й українські гайдамаки, які легко ховалися на протилежному боці кордону, уникаючи переслідування. Під час Коліївського повстання 1768 року Ханська Україна стала епіцентром подій, які по всій Європі довго тлумачили на різний лад. Гайдамацькі загони, що їх розсилав Максим Залізняк по Правобережній Україні для винищення поляків та євреїв яко «кривдників православної віри», у червні того року з’явилися на північному березі Кодими. Польське і єврейське населення панічно тікало на інший берег річки і знаходило притулок в ханських слободах. Якуб-ага відмовився видавати втікачів; гайдамацький загін не наважився порушувати державний кордон і відійшов. Тоді балтські євреї спільно з польськими та єврейськими втікачами з північного берега напали на сусіднє «польське» село Палієве Озеро і жорстоко помстилися місцевому православному населенню. Дізнавшись про це, гайдамаки повернулися й погромили Балту. Згодом була вщент погромлена Голта та інші ханські слободи. Знову сталися погроми у відповідь. Ситуація ускладнилася ще й тим, що в Балті відбулася сутичка регулярного російського військового підрозділу із групою польських конфедератів. Турецький уряд, з огляду на всі ці резонансні події, що трапилися на його території, оголосив війну Російській імперії.

Роль Якуба-аги в отому всьому не до кінця зрозуміла. Проте з’ясовано, що він шпигував і на користь росіян, і на користь ворожих їм польських конфедератів, а це не могло не призвести до дуже заплутаної інтриги, наслідком якої стала війна 1768— 1774 років, що докорінно змінила ввесь політичний порядок в Східній Європі та майже не лишила сліду від Ханської України. Крим Герей, вдруге зведений на ханський престол 1768 року, мав певні резони в тому, що наказав ув’язнити Якуба-агу та розграбувати його майно. Ханським слободам дуже дісталося під час походу цього хана на Нову Сербію в січні 1769 року, їх руйнування довершили російські війська під час подальших воєнних дій. Що ж до подальшої долі населення Ханської України, прикметним є випадок 1770 року, коли запорожці під Очаковом відбили в кримців «волоський ясир». Якщо взяти до уваги те, що турецька адміністрація пильнувала, щоби кримці не брали полонених в Молдові, то отим «волоським ясирем» могли бути лише мешканці Ханської України, погромленої Крим Гіреєм. Себто — переважно українці, яких лиха доля змусила ховатися за найменням волохів. Тими «волохами» запорожці заселили цілу слободу біля Сурського та Лоханського дніпрових порогів; тепер це село Волоське Дніпропетровського району Дніпропетровської області.

Доля Якуба-аги склалися більш щасливо, ніж у більшості мешканців створених ним слобід. Османський уряд згодом звільнив його з ув’язнення, призначив «начальником турків і татар, що мешкають поблизу селища Балта», доручив йому командувати тисячним турецьким загоном, поновив за ним володіння слободою Криве Озеро. Однак він 1770 року перейшов на бік Російської імперії, вислужив у неї чини та дворянство, і вже під новим найменням — Якова Рудзевича — цей колишній ханський драгоман уславив себе причетністю до ліквідації Кримського ханства 1783 року.